бути передовими. Франко спирається на Вундта одного з представників вульґарно-фізіологічної школи. У Фройда теж можна спочатку говорити про якісь фізіологічні акценти. Але Фройд відразу ж іде далі у теорію підсвідомого. А Франко? Так, це дуже старанна робота, з ретельно опрацьованими першоджерелами, з розбудованою аргументацією, надзвичайно струнка. Але от воно прокляття невчасності! Запізненості. Ти чіпляєшся за якийсь останній вагон, а тут та сама західна думка породжує того, хто це все робить неважливим, деактуалізує весь той потяг з його останнім вагоном і заганяє в тупик. І далі все піде за його версією, Фройда. А взагалі, цікава була б монографія: «Франко і Фройд». Особливо «Фр і Фр» у назві.
Такі паралелі між Франком і Фройдом вже досліджували, аналогії вражають: вони (і їхні матері) народилися того ж року, в обох батьки називалися Яків і обоє були названі в честь батькового батька, обоє одночасно одружилися і обоє мали однакові оцінки з матури, зрештою, «Тлумачення сновидінь» та «Із секретів поетичної творчості» написані того ж 1898 року.
А: Що мене завжди розчаровувало у Франкові це його постійна засаднича зневага до всіляких декадентів, формалістів, символістів. У цій праці він так само зневажливо пише про того ж Метерлінка чи кого він там ще згадує. Але, перепрошую, вони до сьогодні живуть в естетичній свідомості світу, а Франко не надто. Хіба Франко став елементом світової естетичної спадщини? Та його навіть у сусідній Польщі не дуже знають. От ти питаєш, чи я цю його працю якимось чином співмірював зі своїм досвідом. Я скажу ні, бо мій підхід бере свій початок усе-таки з XX сторіччя, а не з XIX. Це означає, що він починається з Фройда, але, зрозуміла річ, ним не обмежується, бо далі все стає цікавіше й цікавіше. Тому ця лектура Франка для мене була просто чимось інформативно-пізнавальним. Тобто Франко підбив якийсь там підсумок західної думки щодо психології творчості. У найкращих традиціях Просвітництва. Але він, на мій погляд, надміру сконцентрований на античності, розбиває Аристотеля, гаразд чи не запізно розбивати того, хто й так давно вже розбитий? Натомість у тому його викладі є цілі лакуни, бо він, скажімо, або плавав, або нічого не знав про цілі школи й періоди. Наприклад, англійський субєктивізм. Локка в нього немає, Гоббса в нього немає. Як немає і французького Просвітництва. Багато, відносно багато цитує французькою, але я не впевнений, чи він вільно володів французькими джерелами. Іншими словами, чи достатньою була його французька. А це дуже суттєво, коли навіть якого-небудь Іполіта Тена цитуєш. Скажу, не без полемічного перебільшення, що Франко класний, високого рівня галицько-український гімназійний учитель. Але не більше.
Б: Він у тій праці, на початку, ще й про критику говорить, так? Що таке критика, хто такий критик і як він має писати. І воно ніби все правильно, але тільки якщо критику розуміти як писання рецензій. Бо рецензія має бути розумна, логічна, аргументовано пояснювати на прикладах, що добре, що погано. Але, знову ж таки, як і про поезію, він пише це в той час, коли є вже інше уявлення про критику, коли вже Оскар Вайлд доводив, що критика може бути зовсім інакшою, творчою і навіть цікавішою за літературу. Франко цього категорично не сприймає. Його позиція: хочете займатися творчістю, то йдіть і пишіть вірші, і не плутайте одне з другим. А час показав, що такої критики ставало все менше.
А: Ну, може, рецензій менше не ставало
Б: Так, але слово «критика» вже вміщує набагато більше, ніж слово «рецензія». Це вже, з одного боку наука, а з іншого творчість
А: Усе це просто провокує на одну цитату. Ахматова (здається, то була Ахматова) сказала якось про Валерія Брюсова: «Он знал секреты, но ему недоступна тайна». Так і тут: якщо хтось ділиться секретами поетичної творчості, то це ще не значить, що таємниця йому по плечу.
Сашко, а ти не думав перейти від колонок до романів чи інших більших форм?
Б: Залежить, як розуміти слово «думати». Якщо в сенсі мріяти, то, може, й так. А якщо сісти і спробувати, то ні. Я взагалі написав лиш один текст Є така організація Parasol, зайнята паліативною допомогою невиліковно хворим. І ця організація звернулася до різних авторів із пропозицією зробити збірку творів на тему хвороби,
боротьби з нею, вмирання І оскільки я мав трохи що про це сказати, то, звичайно, погодився. Це така доброчинна акція, гроші з проданих примірників ідуть на допомогу хворим. Ну, ви памятаєте, кілька років тому я також потребував допомоги і моментально отримав її від сотень людей, і тепер не міг не взяти участі у такому проекті, щоб хоч на якийсь мікроскопічний відсоток віддячити людям взагалі. Тобто допомогти не тим, хто допомагав мені, а тим, хто сьогодні в біді. Такий принцип естафети. Коротше, я написав текст. І це вже точно не
А: есей.
Б: Так, не есей, не стаття, не фейлетон Там є сюжет, персонажі, діалоги, вийшло десь дванадцять книжкових сторінок. То цей текст я з чистою душею можу назвати оповіданням. Один-єдиний суто художній твір і той написаний на замовлення.