А взагалі, чи доброю є практика, коли автор, добре володіючи обома мовами, перекладає власні твори?
А: Я не сказав би взагалі, що вона аж така поширена. Отже, навряд чи добра.
З причини рутинності для автора, що вже писав цей текст?
А: Ну, якщо уявити собі: це ж не просто якийсь обсяг якогось тексту. Роман, так? Це частина твого життя, яку ти вже прожив. Ти вичерпав щось, дописавши цей роман, ти вже якийсь шлях пройшов, і тобі знову треба повернутися, і знову все це пройти. Я не думаю, що це добра ідея.
Тобто нема такої творчої наснаги, як при написанні оригіналу?
А: Вона є, але суттєво звужена, ця творчість зосереджується лише на рівні пошуку слів і конструкцій. Тобто все, що Набоков витворяв зі своїми «Лолітами», ну то на те він Набоков, що відрізнявся від багатьох. Винятковий письменник і перекладач самого себе. Та я, зрештою, й не знаю, хто ще таке робив. Може, Кундера щось спочатку написав чеською, а потім сам і переклав французькою?
У Франка було багато таких автоперекладів, але від нього життя вимагало
А: Франко, на мій погляд, взагалі тонну зайвої роботи переробив у житті. Зайвої цілком. Але то теж особливий випадок, бо він же, я так розумію, став таким трансформатором, ретранслятором для всього того зацофаного українства розумово лінивого, відсталого, яке й мови жодної не знало і розвитком сучасної західної
думки не цікавилося. От він і працював як віл, заповнюючи собою той вакуум пропагандист, популяризатор, тлумач. Але, думаю, то було доволі хибне підпорядкування себе ідеї такого от відданого служіння.
Б: Ну, це ніколи не відомо, як би було, якби було інакше
А: Так, невідомо, як би було сьогодні, якби його тоді не було.
Б: Чи була би взагалі Україна
А: Якби не ті його зусилля, так.
Але це ж добра тема: пофантазувати, що було би, якби чогось не сталося або сталося інакше.
Б: Та можна й пофантазувати. Я це сказав, думаючи про книжку Ярослава Грицака «Пророк у своїй вітчизні». Якщо зовсім спростити, то це книжка про те, як Франко став генієм, а ставши ним, зробив з Галичини Україну. Грицак використовує метафору футбольного поля, на якому сходяться команди. Хто виграє невідомо, бо умови були такі, що виграти могли не обовязково українці, а навіть навпаки, українці у грі за Галичину мали менше шансів, ніж поляки. Але у нас був Франко, який сам працював за цілу команду. І писав, може, недосконалі твори, але дуже багато, і люди їх читали й починали усвідомлювати себе українцями. І в результаті Галичина спочатку стає Україною, а тоді вже, у наступні часи, не дає зникнути Україні, бо є хоч якийсь острівець українства. А якби цього не було, якби не було Франка, то чи хтось інший би це зробив? А якби ніхто не зробив, то чи була б сьогодні Україна, чи взагалі б у нас щось було?
А: Слушно. Не було б нічого.
Аж так я б не абсолютизував: процес йшов цілком обєктивно, незалежно від волі окремої особи, Франко ж його тільки прискорював. Причому не завше, часами відводив на манівці під впливом, наприклад, Драгоманова. Крім того, багато думок, які ми приписуємо Франкові, як, скажімо, його знаменита критика Енґельсової держави, насправді були висловлені до нього, ідеї жили в галицькому соціумі, але ми практично не знаємо життя тогочасного суспільства.
Б: З ідеями зазвичай так і буває. Кожна епоха має свій набір, багато хто ті ідеї висловлює, але не багато хто залишається надовго в історії культури чи науки. А от той, хто залишається, потім і вважається автором ідеї. Десь мені недавно трапилася інформація, що теорію еволюції Дарвіна придумав зовсім не Дарвін, а якийсь забутий нині лісник. Але розвинув і популяризував Дарвін, і ми тепер знаємо Дарвіна. Тільки велич Франка не в ідеях, які він запозичував з усіх боків, і власне тому вони часто так суперечать одна одній. Велич Франка передусім, у його трудоголізмі. Але тут виникає ще одне питання, на яке я не маю відповіді: чи в історії вирішальною є роль особистостей, а чи геґелівського так званого Світового Духа, який задля втілення власної волі завжди знайде собі виконавців? Класична антиномія: маємо два взаємозаперечні твердження, кожне з яких можна легко довести, а отже, насправді неможливо довести жодного.
Юрку, якщо вже зайшло про Франка, ти власне недавно перечитав його «Із секретів поетичної творчості». Чи впізнавав там свій процес творчості?
А: Я з великою цікавістю взявся за ту його працю, але коли читав її, то радше відчував якийсь такий жаль. Знову шкода мені такого великого шматка зусиль і праці, бо вся вона в доволі курйозний спосіб застаріла й розсипалася вщент, щойно Франко її опублікував. Тобто він підійшов упритул до тієї проблематики, де треба вже Фройда. Це переддень Фройда. Франко, бідака, переробив-перелопатив усю ту скирту попередніх знань щодо психології творчості якраз напередодні Фройда з його переворотом. І тут приходить Фройд і закриває актуальність усього того попереднього знання, що його так сумлінно систематизував Франко!
Так, тільки Фройд пішов по лінії фізіології, а Франкові йшлося про цілком інше, про творчість.
А: Фройд відкрив нову систему координат. А Франко витратив купу зусиль, щоб українській громаді спопуляризувати стару. От де іронія долі! Поки Франко вважає, що тлумачить українцям передові західні погляди, вони вже перестають