А яке співвідношення російської літератури з іншими в школах Чехії, Польщі чи, скажімо, Словенії?
А: Я думаю, що в соціалістичній Польщі в школах мусила бути російська література. Ну хоч би щось.
Б: Мова, напевно, була. Весь соцтабір мав розуміти мову свого наглядача. Треба буде запитати, знайомих у Польщі й Чехії маємо достатньо. А от в Америці, здається, у школі вивчають лиш англомовну літературу. Я вам розказував, як дочка вчилася в Ореґоні. І викладач літератури у неї був дуже хороший. Але коли вони проходили Чосера, дочка йому каже: «О, це скомпоновано за тим принципом, що й Декамерон Боккаччо»
А: А він це вперше чує!
Б: І ти не пожартував, бо він дійсно вперше це чує! Але не засоромився: подякував і сказав, що прочитає. Я не кажу, добре це чи погано, але такий факт.
Ти кажеш, що в Америці вивчають англомовну літературу, британську і американську. А якою мірою російськомовна література в Україні є частиною української літератури?
Б: Тут ми з Юрком зараз розійдемося в поглядах. Ну, не мусимо в усьому погоджуватися. Моя думка така: російськомовна література ніякою мірою не є українською, бо вона російська незалежно від того, де її пишуть. Так само вся українськомовна література є українською, а написана вона в Росії, Німеччині чи Америці це не має значення. Мені здається, системна помилка полягає в тому, що ми запитуємо: «До якої літератури належить, скажімо, Борис Херсонський або Володимир Рафеєнко?». А питання повинно звучати інакше: «До якої літератури належить такий-то конкретний твір автора?». Бо, володіючи кількома мовами, письменник і твори свої може постачати кільком літературам. А до якої літератури належить той чи тамтой твір, визначається зовсім не національністю, громадянством, країною проживання чи суспільно-політичними поглядами автора. Весь наш МУР не належить до німецької літератури, хоч усі його учасники жили і писали після війни в Німеччині. І Празька школа попри свою назву це не чеська література, а українська. І Нью-Йоркська група знову попри назву це українська література, а не американська. А от «Слепая» Шевченка належить до російської літератури тільки не тому, що написана в Петербурзі, а тому, що написана російською. Або візьміть Набокова. «Машеньку» чи «Защиту Лужина» він написав у Берліні, але російською мовою і це романи російської літератури, ніхто ж їх німецькими не називає, правда? А «Лоліта» це вже американська література. Бо написана в Америці? Ясно, що ні. Якби він написав «Лоліту» російською мовою, то й вона належала б, як «Машенька», до російської літератури. Але вона не просто написана в Америці, а написана англійською мовою домінуючою мовою Сполучених Штатів. Я знаю, що мовний критерій не ідеальний, але всі інші ще гірші і ще більшу плутанину вносять.
А що з австрійською чи швейцарською літературами? Це все єдина німецька література?
Б: Ні, в Австрії німецька це офіційна мова. У Швейцарії одна з офіційних. Немає ж окремої австрійської чи швейцарської мови. І аргентинської немає, мова аргентинців іспанська, отже, й література їхня пишеться іспанською. А в Бразилії португальською, бо й бразильської мови немає.
А: То в такому разі треба було б Джойса назвати англійським письменником, а не ірландським. Адже ірландська мова є. Це означає, що він не належить до ірландської літератури, бо він англійською писав, а їй належать ті, хто пише ґельською чи якоюсь ще автентичною ірландською мовою. І тільки таких треба було б тоді вважати ірландськими. Але в жодному
разі, ніде у світі ніхто ніколи не назвав Джойса англійським письменником.
Так само Гоголя ніхто не назвав українським письменником.
Б: Гоголя в Україні дехто називає. Але з «двоєдушним» Гоголем ще інша ситуація. Для нього в ті часи не було суперечності між українською, тобто «хохлацькою» ідентичністю і російською. Він дивився на Україну імперським оком і вважав її частиною Росії, власне Малоросією, як ми сьогодні вважаємо частинами України Галичину чи Буковину. Ми ж не бачимо нічого дивного в тому, що галицький чи буковинський письменник є одночасно письменником українським. А Гоголь так само сприймав за належне, що хохол із Полтавської губернії Російської імперії є російським письменником.
Але мене більше цікавить австрійська та німецька література. В ірландців є проблема, що їхню літературу можуть сприймати менш вартісно в порівнянні з англійською, є бажання показати себе більшими. Натомість австрійська та німецька література однієї вагової категорії.
Б: Чекай, закінчимо з Джойсом. Ірландська мова є, але скільки б у Джойса нею було читачів? Джойс писав англійською, але, знову ж таки, англійська мова в Ірландії офіційна, а російська в Україні ні. Він писав англійською і при цьому наполягав, щоб його називали
А: О! Він так наполягав! Ти сам сказав те, що є для мене критерієм. Ти це зграбно збудував, що письменники не належать літературі, а належать їхні твори. Але я би письменника від його твору так різко не відмежовував. Письменники теж належать літературам, і коли говорять про будь-яку національну літературу, то починають оперувати іменами письменників, а вже тоді відповідно назвами творів. Тому я зазвичай стосую такий принцип щодо російськомовних письменників України, що ми повинні з повагою ставитися до їхньої самоідентифікації. Не кожен з них хоче бути українським письменником. Але якщо хтось із них називає себе українським, то даймо йому це право і не робімо з цього якоїсь ширшої проблеми. Тобто це є базове: письменницьке еґо. І його право віднести себе кудись, якщо вже обовязково треба кудись себе відносити, до якоїсь національної літератури.