Не знаю як в Станіславі, але у Львові певний сленґ зберігся ще з польських часів.
А: Можливо. Але я не про те. Мої рішення в тій антології переважно визначалися тим, що я давав актуальний сленґ, теперішній, а не тодішній, точніше, він у мене зразка 2000-х років, бо тоді я це перекладав. Чому вдався до нього? Тому що для мене робота над тією антологією це не була робота над памяткою літератури. Це була радше робота над такою собі диверсією всередині українського поетичного потоку щоб осучаснити його мову, енергетику, розширити йому горизонт. Взагалі змінити розуміння того, якою ще може бути поезія і якою ще може бути поетична мова. Тобі йдеться про певну реконструкторську діяльність із відтворення старих сленґів. Якби я поставився до того проекту як до перекладу літературної памятки середини минулого сторіччя, то справді треба було б дуже ретельно шукати ті сленґові слова, наприклад, у Львові 50-х і 60-х. Але що таке у Львові? В моїй антології поети з усієї Америки від Каліфорнії до Нью-Йорка. Як можна те все багатоголосся звести лише до одного географічного пункту?
Б: А це все та ж наша проблема, що ми не маємо різних українських сленґів, щоб де треба використати львівський, а де треба дайте пожартувати харківський чи одеський
А: Але й це було би штучно, так? Власне, ми тут зачепили таку дуже серйозну перекладацьку болячку, такий собі, як ті ж американці говорять, pain in ass, геморой. Добре, от Микола Лукаш. Перекладає Лорку. Він знає, що в оригіналі, у збірці «Циганський романсеро», все або майже все діалектом, ґалісійським. А раз Ґалісія, то хай це буде Ґаліція, тобто Галичина. Хоч могла бути Полтавщина Чому той діалект, а не інший? Це завжди відкрита проблема. Кожен перекладач якось мусить знайти суто свій ключ. І перекладаючи, не надто дотримуватися «чистоти діалекту», бо це так чи сяк умовність.
А якщо проза?
А: Хоч проза, хоч поезія. Головне, щоб усе переплавилося в органічність, органічну читабельну цілісність.
Ти про інтуїтивне чуття мови і стилю? Чуття, що його не можна описати треба просто відчути.
Б: Так, цього не навчиш. Не можна навчити відчувати Але ти говорив про діалектизми
А: Лорка
є в російських перекладах, і російські перекладачі фактично це проігнорували. Але в російських перекладах він має значно більший відгомін, так? Бо той, лукашівський, залишається цікавим матеріалом для фахівців, теоретиків перекладу, дослідників того, як можна працювати з діалектом. А також темою, наприклад, для наших дискусій, і це прекрасно. Але якийсь пересічний український шанувальник Лорки, зовсім не фахівець у поезії, коли захоче своїй коханій розповісти про того поета, то він його зацитує в російському перекладі, а не в Лукашевому. Ні, я розумію, що я трохи змішав горох з капустою, бо тут маємо загальнішу проблему високої впливовості російської мови, порівняно з українською. Тобто російською можна перекладати гірше, але розголос буде ширший і кращий. Так уже працює ця їхня перекладацька машинерія. Вони у своїх перекладах такі самовпевнені, бо мають на те підстави.
Б: Є випадки, коли проситься якийсь конкретний відповідник. Досить легко перекладати персонажів, які говорять у польській книжці по-ґуральськи, нашим гуцульським діалектом. Бо й живуть гуцули з ґуралями в подібних умовах, і розмовляють смішнувато, як на вухо жителів столиць.
І виходить так само несерйозно?
Б: Не все мусить бути серйозно. Хоч я говорю серйозно. Ти сам давав на «Збручі» переклад фрагментів з «Історії філософії по-ґуральськи» ксьондза Тішнера. Гуцульський діалект там абсолютно на місці. Але є й інші. Як передати українською мовою шльонзаків чи кашубів? Нема універсальної відповіді, в одних випадках легко, в інших важко, в третіх неможливо і мусиш вигадувати щось.
І ще один аспект перекладу: як перекладаєш з польської мови і тобі трапляється слово, яке має кілька синонімів, одне із них часто співзвучне із оцим польським. Бачу, в багатьох перекладачів є принцип тікати від тих співзвучних із польськими
Б: Щоб не казали, що не переклав, а лише переписав кирилицею.
Так, щоб максимально відрізнялося від оригіналу, щоб було зрозуміло, що ти не просто транскрибував, а саме перекладав. Наскільки доречний такий підхід?
А: Думаю, мій підхід полягає в тому, що я перечитую. Ледь не кожне речення і вголос. Ні, звичайно, мені важливе значення, мені важливо, який синонім точніший. Але є ще й фонетика, й ритміка, бо проза це ж теж ритм. І якби я завжди свідомо шукав щось найвіддаленіше, а воно ще й ламало б мені всю ту пластику, то думаю, що виникла б деяка силуваність, така собі нарочитість у всьому тому віддалянні, а це недобре.
А якщо переклад з російської мови? Тут уже інший аспект, тут вже можна почути звинувачування в русизмах.
Б: Є цей знаний приклад, що ми тут, на заході, кажемо «курити», щоб не було схоже на польське «palić», а українськомовні на сході кажуть «палити», щоб не було схоже на російське «курить». Але слова часто ж є просто спільними, не завжди відомо, хто у кого запозичив. Перекладаючи більш-менш нейтральний текст, я намагаюся відбирати слова, зрозумілі на всій території України. Але ж я ніколи точно не знаю, чи це вдається. Щось може бути зрозумілим і в Харкові, і в Києві, і у Львові. А є слова, які знають лиш у Львові