А: Ще пару слів, щоб цей розділ, шекспірівський, закрити. Про переклад «Ромео і Джульєтти». Це вже не було чиєсь замовлення, а моя власна, так би мовити, добра воля. Бо я побачив, що мій «Гамлет» багатьох переконав, що це все-таки перекладацький успіх. Тобто більше успіх, ніж невдача. І мені захотілось якоїсь такої дилогії, де була би ще одна Шекспірова пєса. Й без довгих вагань я вибрав «Ромео і Джульєтту». Хоча з першорядних є ще «Король Лір», є «Макбет»
То це ще нас чекає?
А: Ні, поки що, думаю, ні. Тим часом я цілком несподівано переклав щось зовсім інше «Дванадцяту ніч». Це комедія, і, треба визнати, набагато простіший твір. Я б за неї не брався, якби не чергове замовлення з чергового театру. Ну, але запитання твоє було в тому, як я дійшов до ідеї перекладати «Гамлета». Перепрошую за таку довгу тираду у відповідь.
А як ти сприйняв критику перекладу «Гамлета»? Негативну критику, маю на увазі.
А: Та її, здається, не дуже й було. Втім, я не особливо стежу. Була якась там, здається, нищівна доволі стаття на «Літакценті», зібрала під собою купу коментів, у яких підтримували автора статті
І ти уважно читаєш такі речі, з коментарями?
А: Я її взагалі з великим запізненням побачив. Вона вийшла десь ще тоді, коли тільки-но переклад зявився книжкою, а показали мені це десь пару місяців тому, до того часу я не знав про її існування. Але фактично вона, ця стаття, написана дуже переконливо, тобто зі знанням, звичайно, шекспірівського тексту. Хоч якби мати текст перед собою і присвятити тому аналізу якийсь окремий семінар, то можу поклястися, що за кожним із зауважень, за кожним пунктом звинувачення цього критика я мав би абсолютно переконливі власні аргументи. Шкода, що такий семінар не має шансів відбутися.
Це в тобі говорить кандидат філологічних наук?
А: І, зокрема, він. Але часом, уже не маючи особливо за що чіплятися, той критик закидає мені, наприклад, використання слова «зарізяка», мовляв, «для чого ці архаїзми, це XIX сторіччя української мови?». Перепрошую, «зарізяка» архаїзм? Як на мене, дуже смачне сучасне слово. Його чомусь нервує «зарізяка», чи «хлопака», чи «гуляка». На його філологічне відчуття, це слово десь у контексті якогось Гулака-Артемовського
Радше, Старицького.
А: Чи Старицького, так.
А от і Сашко. Розкажи тепер, як ти йшов до перекладу.
Б: Поетапно. Хоча зовні виглядає, що випадково. Ну, це відомий феномен. Коли хтось не розуміє логіки того, що бачить у житті чи в літературі, то називає закономірність випадковістю. А було так, що ми з Юрком на початку 2000-х узялися робити часопис «Потяг76». І десь під час презентацій я познайомився з двома доленосними жінками Олею Гнатюк і Боґумілою Бердиховською. І вони нібито не змовляючись почали мене дуже суґестивно розпитувати, чому я не їду до Польщі. Я їх трохи повідшивав для куртуазності, а восени 2004 року заповнив аплікаційну форму на стипендію Gaude Polonia. І в лютому 2005-го поїхав на півроку до Варшави. Ми з Юрком вирішили зробити окреме число «Потяга», присвячене польській літературі. Я туди поїхав як редактор, бо перекладачів і без мене на тій стипендії ніколи не бракує, а до того ще була така дрібниця, що польської мови я тоді не знав. Тобто я це бачив так, що відберу зо два десятки польських авторів і попрошу знайомих перекладачів то все перекласти. Так воно й робилося. Але за півроку в середовищі я вже й сам трохи вивчив мову, і ясно, що виникла спокуса. Що це, думаю, всі довкола перекладають, лиш я один сиджу як сирота. Чому б і мені не поперекладати?
А: Або чому б і собі гонорар не розмітити. А то все тільки іншим
Б: І це також, хоч на гонорари ті, як памятаєш, ми самі мусили жебрати. Так я переклав фрагмент
роману Єжи Пільха «Pod Mocnym Aniołem». Дотепер не знаю, як передати цю назву українською. Йдеться про те, що хтось «під мухою», пяний. Але й сам ангел там дуже важливий для алкогольного апокаліпсису і стилізації під Вєнічку Єрофеєва.
А: А як називався той уривок?
Б: Так і залишився «Під міцним ангелом». Але це був власне уривок у часописі як така перша версія, тому ми там могли собі дозволити.
«Ангел під мухою»?
А: Збірка якихось гуморесок з журналу «Перець». Про те, як пиячать янголи.
Б: І «Страшне перо не в гусака» рубрика про те, як не треба перекладати. Але мене вже було не спинити. Потім я переклав есей Лєшека Колаковського «Інтелектуали», інтервю з Яцеком Подсядлом, оповідання Дороти Масловської, кілька коротких текстів Анджея Стасюка, Ольги Токарчук, полюбив, коротше кажучи, цю справу і втягнувся. Полюбив, бо я так собі колись вирішив, що моє найслабше місце це вигадування сюжетів. А переклад тим чудовий, що це ніби й творчість, але сюжет автор вже вибудував. І ти лише змагаєшся зі словами, з мовою, тобто це якраз те, що мені подобається. І далі я довший час свідомо обирав для перекладу щоразу інакший жанрово і стилістично текст, щоб освоювати все нові для мене шари лексики і різні прийоми О, якщо, не дай Боже, ця наша балачка вийде все-таки колись книжкою, і хтось її буде читати, і він чи вона, може, захоче знайти тут якусь корисну пораду, то я зараз таку пораду дам. Тим, хто хоче перекладати, але не знає, з чого почати. Не починайте з Шекспіра. Он і Юрко ж не з нього починав. Почніть для розгону з когось сучасного й живого. Сучасного, щоб не мучитися з контекстом епохи, а живого, щоб за потреби могти його безпосередньо запитати про якісь незрозумілі місця.