А з «Ромео і Джульєттою» як було?
А: А «Ромео і Джульєтта» це вже інше. Це була суто моя інтенція, бо, переклавши «Гамлета», побачив, що воно наче таки вдалося. Хоча спочатку не мав якихось там амбіцій, що от я зробив якийсь видатний переклад. Він був радше такий ризикований. Мені важливо було почути від акторів, що їм з ним добре працюється: «О, нам якраз такого і треба було!». Власне, це був переклад для марґінесів, некласичний, можна сказати, або й антикласичний. Тобто саме для цього театру, саме для такої специфічної постановки й більше нікуди я його не подам. Але тут його в мене висмикнув Іздрик і опублікував у «Четверзі». Хоч це ще було окей, тому що «Четвер» платформа несерйозна, тобто для всяких лівих речей, дивних, експериментальних, марґінальних. Там йому й місце, такому
перекладу. Але коли вже зайшла мова про те, щоб це видавати книжкою в Малковича, то мені довелося підійти відповідальніше. Перечитувати, підредаґовувати. Багато, відносно багато, позмінювати. Але мені здається, що там усе-таки зберігся дух того первісного мого підходу, ризикованого.
Ти мене зацікавив порівняти варіанти, аж кортить глянути, а що помінялося, як ти змінився? В тебе ніколи не виникало такого бажання: порівняти різні редакції чиїхось текстів?
Б: Ну, по-перше, це частина науки про літературу, якщо хтось тим серйозно займається і знає, що десь є інший варіант відомого тексту, то його псячий обовязок це знайти і порівняти.
А: Просто в майбутніх дослідників сучасних текстів уже не буде такої можливості.
Б: Так, ми тепер не дурні, слідів на папері не залишаємо.
Це тобі так здається, що слідів не лишаєш, сліди не тільки на папері.
Б: Якщо літературознавці майбутнього, за прикладом літературознавців минулого, співпрацюватимуть зі спецслужбами, тоді так.
А це взагалі реально: модернізувати Шекспіра?
А: Наскільки мені відомо, так. Наприклад, на Заході дуже популярний тепер такий підхід, що вони свідомо прибирають з оригінального тексту віршовані елементи. Переписують їх прозою. Є такі спеціальні літератори-переписувачі Шекспіра прозою. Діалоги, монологи все.
Питання радше щодо лексики: чи осучаснюють вони англійську мову XVI століття?
А: Це само собою. Перевдягають у сучасну англійську мову.
А навпаки, чи варто перекладати Шекспіра нашою бароковою мовою? Мовою часів XVI століття?
А: Це б означало, що церковнословянською. А хто в нас тут такий майстер?
Чому церковнословянською староукраїнською. Валерій Шевчук би потрафив?
А: Та ні, Шевчук може зі старої мови на більш-менш таку стилізовану сучасну. Але щоб навпаки, не думаю. А знаєш, в естетському сенсі (тому, який sztuka dla sztuki) ця твоя ідея дуже цікава. Я не знаю тільки, чи той відповідник Шекспіра мав би бути бароковий, чи якийсь там ще
Б: Але ми не маємо іншого розвиненого
А: Ну так. Чи це якась мова Івана Вишенського.
Б: Це був би цікавий експеримент, але дуже камерний. Це ж мало хто би прочитав, і в театрі не поставиш
А: Ти ж розумієш, той Шекспір не просто так Шекспір, він, як сказав би критик-марксист, є продуктом певного соціально-політичного організму. Яким була Британська імперія у своєму найвищому квітуванні, Британська імперія єлизаветинської епохи, в яку живе і працює Шекспір. Отже, ця імперія насправді володарка світу. Це країна, в якій бурхливо розвивається мова, лексика. Так само, як вона приєднує до себе колонії й ходить по всіх океанах, вона вбирає в себе нові слова та ідіоми, несамовито розростається і збагачується. Який нам мовний відповідник шукати в тодішній Україні, яка навіть самоусвідомлення не мала цього свого українства? Воно би вперлося відразу ж у глухий кут, коли, наприклад, зайшлося про образи, повязані з «третім світом», із колоніальними реаліями, з якимись там, не знаю, рослинами, плодами, дикими екзотичними тваринами й так далі, так далі звідки то взяти?
А ти читав другу частину словника Беринди, пояснення іншомовних слів? Там така екзотика є.
А: Не читав. Я й першої не читав (сміється) .
Б: Вертайтеся до теми.
А: До тями!
Можна й до тями, але Беринду варто прочитати.
А: Але знаєш, це дуже важливо памятати про всі ті великі географічні відкриття, в які Англія так рішуче вписалася. Деякі з критиків мого перекладу кажуть, що я занадто вільно поводжуся з оригіналом, коли в монолозі Гамлета, скажімо, говорю про смерть як про «країну з інших географій». Бо в оригіналі вона всього лиш «undiscovered country», тобто «недосліджена (невивчена) країна». Але мені здається, що саме в тому місці така надінтерпретація з «іншими географіями» цілком доречна. З огляду хоча б на ті ж великі географічні
відкриття передшекспірівської доби.
Незвично, але добре, свіжо.
А: От тобі відразу контекст: усі ті каравели, шхуни, бриґи, конкістадори, флібустьєри й так далі.
Б: А не хочете пива? Бо щось геть у горлі пересохло. Подумалося раптом: для загальної драматургії цієї книжки було б добре, якби вона почалася з того, що я йду за пивом, диктофон увімкнутий, ви собі розмовляєте, а мене все нема й нема, і ви тільки час від часу згадуєте: «Де той наш Ґодо?», і так наговорюєте цілу книжку. Але аж такого щастя вам не буде, бо я бігом, туди й назад.