Плем'я бгрігу згадується ще в «Рігведі», а його відомий індійський учений Суніті Кумар Чаттерджі схильний пов'язувати з фрігійцями.
Тобто виходить, що й саме ім'я Яду означає «жрець», «віщуватель», «провісник». Іранський термін ятукан тотожний іншому іранському терміну кундакан , вони синоніми. Тобто яту і кунда, яду і кунда теж синоніми. Вірменський історик Мовсес Хоренаці засвідчує поклоніння божеству Кунда в іранських племен, які жили по сусідству з Вірменією або в самій Вірменії. Доречно тут нагадати, що в історичній Вірменії, до часу прийняття там християнства (ІІІ ст.), жили значні індійські общини, особливо в області Тарон (зараз у Туреччині). Саме звідси походить відома легенда про трьох братів Куара, Мелтея і Хореана з області Палунь, яку дедалі певніше пов'язують сьогодні з літописною легендою про полянських князів Кия, Щека й Хорива. Причому вірменська легенда має суттєву подробицю, відсутню в літописній легенді: вона називає батьками трьох братів двох індських, тобто індійських князів Деметра й Гісане. З'ясувалося, що насправді то не двоє індійських князів, а двоє індійських божеств, яким поклонялися індійці в Вірменії. Причому Гісане, судячи з усього, Вішну, бо вірменська легенда мовить, що Гісане був довгокосий. І якраз Вішну й Крішна мають епітет Кешава «Косатий», «Довгокосий».
Таким чином, стає ясно, що ядави, плем'я або рід Крішни, відносяться до жерців, причому, очевидно, жерців саме асурських, тобто первісних, бо асури старші брати богів-девів. Отже, й літописні ятвяги, тотожні індійським ядавам, теж відносяться до жрецького стану. Це до певної міри прояснює, чому ятвяги й споріднені з ними інші балтійські племена (пруси, самби, галінди) найдовше опиралися наверненню до християнства і чому проти них часто здійснювали походи київські й галицько-волинські князі. Бо ятвяги й інші балтійські племена сповідували первісну, язичницьку, асурську релігію, і жерці-брахмани (пор. поширене литовське прізвище Брахмане ) мали серед них великий вплив. А саме жерці були найбільшими ревнителями предківської віри. Тому й воліли ці племена відходити все далі й далі в ліси та болота під натиском уже схристиянізованих київських і галицьких князів, які уособлювали воїнський стан, вдаючися і до збройного захисту своїх первісних вірувань. Точнісінько так, як за тисячоліття до цього й у Вірменії індійські общини чинили запеклий опір, коли їх силою навертали до християнства. І показово, що цю боротьбу тут очолив верховний жрець Ардзан, ім'я якого не можна не співвіднести з іменем Арджун у «Махабгараті». Його мав один із пандавів, на боці яких виступав Крішна, могутній воїн і родич Крішни йому Крішна допоміг викрасти собі в дружини свою сестру Субгадру і йому ж він виклав свою «Божественну пісню» «Бгагавадгіту».
Таким чином, назву столиці Відарбги Кундіну , де правив цар Бгішмака й де народилася Рукміні, правомірно пов'язати зі словом кунд «чародій», «жрець», «чаклун». Якщо зважити, що ін у назві столиці суфікс діяча (йогин, брамин, чакравартин ) або суфікс наділеності чимось (Ваджрін «Наділений ваджрою», «Індра», Шулін «Наділений шулою-тризубом», «Шіва», Чакрін «Наділений диском-чакрою», «Вішну-Крішна»), то слово кундін означатиме «наділений магічною здатністю», «наділений магічними властивостями», тобто, власне, «жрець». Воно тотожне слов'янським термінам кудин // чудин , які й собі означають «жрець», «волхв», «кудесник». Стосовно ж міста Кундін , то назву його можна перекласти як «Жрецьке», «Жерцівське», «Жречин» якщо можна так сказати. Очевидно, таке значення має і одне з болохівських міст Кудин , назва якого, в такому разі, виявляється тотожною індійській назві Кундін і спорідненою зі слов'янськими словами чудо, чудодій, чудин, кудин, кудесник . Що й відбилося в численних топонімах і гідронімах на терені України й поза нею на Куд - // Чуд -. У такому разі й назва самої Болоховської землі може сходити до слов'янського терміну на означення жерця-кудесника волхв . Тобто назва Болоховська земля означає Волоховська, Волхвовська, Жрецька земля, Земля жерців/волхвів . Сюди ж відносяться і численні прізвища в запорозьких козаків і сучасних українців: Кудин (також ім'я), Кудинець, Кудик, Кудко, Кудійко, Кудійчук, Кудинович, Кудиненко, Кудим, Кудименко, Кудиченко
тощо, а також Болох-Волох, Блох-Влох, Болоховець-Волоховець , а ще прізвища на Чуд -, які сходять до термінів кудин // чудин, волох // болох, влох // блох, волхв із первісним значенням «жрець», «чародій», «чудодій», «провидець», «віщун».
Історичні джерела засвідчують, що Данило Галицький полонив так званих «князів болоховських» і що «князі болоховські» мали свій уділ на Бузі, неподалік Бреста. Їхні володіння розміщувалися в околицях і на берегах Бугу, що впадає в Дніпровський лиман. Болеслав Мазовецький скаржився, що князі Болоховські самочинно захопили частину його земель (Карамзин, 10), з чого видно, що Болоховське князівство сусідило з Мазовією. За переказами, в межах Подольського краю колись існувало Болоховське князівство, до якого входила й Дулібська земля. Про самих болоховців подейкували, що вони вкрай скупі, хоч і дуже багаті, і ця їхня риса означалася словом дуліб . Цікавий і той факт, що в колишній Орловській губернії місто Болохов іноді дещо глузливо називали Дулеби . З чого напрошується висновок, що між болоховцями й дулібами традиційно існує якийсь зв'язок вони сусідять у різних ситуаціях. А риса скнарність приписувана болоховцям-дулібам, ще три тисячоліття тому приписувалася й рігведійському племені пані (див. статтю «Панікар і Панікарча: відлуння рігведійського міфу»).