Сказане вище дозволяє співвіднести індійський етнонім дарбги /далбги зі слов'янським етнонімом дуліби . Це східнослов'янське плем'я різні писемні джерела фіксують на території історичної Волині, де згодом згадуються також бужани й волиняни. Причому одні вчені дотримуються думки, що дуліби, бужани й волиняни одне й те саме плем'я, яке в різні періоди виступає під різними назвами. Інші ж мають їх за абсолютно різні племена, що змінювалися на цій території. І пролити світло на цю й досі нерозв'язану проблему може допомогти «Махабгарата», дані якої тут виявляються вкрай цікавими й значущими.
«Махабгарата» знає ще одну назву країни Відарбги Бгоджа . Насельники її бгоджі або, що звичніше для наших граматичних норм, бгоджани . А це надзвичайно близько до етноніма бужани .
І якщо на індійському грунті Відарбга тотожна Бгоджі, а дарбги-відарбги тотожні бгоджам-бгоджанам, то так само дуліби можуть бути тотожними бужанам. І в такому разі не виключено, що племінна назва бужани певного часу змінила назву дуліби , як згодом і етнонім волиняни замінив собою етнонім бужани . Можливо також, що етноніми дуліби й бужани існували паралельно в один і той самий час. Тобто всі три племінні назви могли вживатися щодо одного й того самого слов'янського племені, хоч і в різні історичні періоди. Причому, очевидно, найдавнішою є назва дуліби , новішою бужани , а найновішою волиняни .
Знаменно, що самого царя Бгішмаку, батька Рукміні, індійські епічні джерела означають як «цар із племені бгоджів». А коли Рукмін, брат Рукміні й непримиренний супротивник Крішни, заприсягнувся визволити сестру й не зумів цього зробити, то звів собі нову столицю і назвав її Бгоджаката . У назві цій збереглася назва племені, а компонент ката споріднений з українським хата і є одним із найпоширеніших елементів согдійської топоніміки (Смирнова, 96). Бгоджаката стала, як дехто вважає, другою столицею відарбгів-бгоджів. А першою і основною столицею Відарбги було місто Кундінапур, інакше Кундіна, Кундін. Саме в Кундіні народилась і виросла Рукміні, дружина Крішни.
У цьому плані неабиякий інтерес викликає так звана Болоховська земля в ареалі, де сходилися Галицька, Волинська й Київська землі (басейн Случу, верхів'я Південного Бугу й Тетерева), з головним містом Болохів (ЕС, 2223). У межах Болоховської землі було місто Кудин , назва якого, як бачимо, виявляє неабияку подібність із назвою Кундін , столицею Відарбги-Бгоджі. Цікаве й те, що одним із епітетів Вішну є Кунда . Отже, цей епітет певною мірою стосується і Крішни, оскільки він земне, восьме втілення Вішну, а епітети, прикладувані до Вішну, часто-густо є і епітетами Крішни. У «Махабгараті» стосовно Вішну вжито й епітет Кундера , що, в свою чергу, спонукає звернути увагу на сучасні українські прізвища Кундера, Кундіренко тощо.
Пролити світло на ім'я Кунда допомагає «Авеста» давньоіранська пам'ятка, ровесниця «Рігведи». У «Відевдаті», одному з розділів «Авести», фігурує дев Кунда. Дані іранських та інших джерел вказують на неабияку роль його в зороастризмі, маніхействі й деяких інших віруваннях, що має свідчити про чимале поширення і важливість Кунди в попередні епохи. У пізніші часи він прибрав негативного, девівського з точки зору давніх іранців статусу. Слово дев трактується в «Авесті» як «демон», а в «Рігведі» як «бог, божество». Так само і щодо ахурів-асурів в «Авесті» ахури тільки боги, а в «Рігведі» асури переважно демони, хоч іноді й боги.
Отож в «Авесті» мовиться, що Кунда відносився до девів і був покровителем яту-чаклунів (ЗМ, 111). Тобто це слід розуміти так, що коли в іранців Кунда дев, то в індійців він цілком позитивне божество. Так само й щодо яту: якщо в іранців вони відносяться до негативних персонажів, то в індійців до позитивних. Тобто вони пов'язані з віруваннями, ворожими зороастризмові.
В іншому розділі «Авести» «Бундахішні» згадується дев Кундак: тут він іще означається Ятукан , а компонент Яту - сходить до авестійського яту «чаклун», «чародій», «чарівник». У зороастрійській традиції яту має негативне значення, а поза нею в іномовних запозиченнях з іранських мов означає «мудрець», «провісник», «зоречит», «маг», без жодного негативного відтінку (Грантовский, 288289). А цей набір значень цілком відповідає функціям тогочасного жерця.
Ці дані проливають світло й на ім'я родоначальника ядавів, з яких походили Крішна та його старший брат Баладева. Звати цього родоначальника Яду , і це ім'я цілком співвідноситься з авестійським яту . Індійські факти недвозначно вказують на приналежність Яду до жрецького, брахманського стану. Його мати, Деваяні, була донькою Шукри, верховного жерця при цареві асурів Врішапарвані. Шукру ж індійська традиція вважає сином, а іноді й ототожнює його з легендарним мудрецем-жерцем Бгрігу, засновником знаменитого жрецького роду, що його надзвичайно високо підносить індійська традиція, зокрема, індійський епос. Деякі дослідники не без підстав вважають, що саме завдяки цьому родові ми маємо «Махабгарату» в її теперішньому вигляді, яку представники роду Бгрігу піддали своїй грунтовній редакції.