У такому разі виходить, що етнонім русь , тотожний етнонімомі руси , мусить містити в собі значення «бик» чи «корова», оскільки етнонім таври виводиться від грецького таврос «бик» і в такому разі означає «бики» або «бичичі».
Відомий дослідник скіфських старожитностей М.І.Ростовцев припускає, що етнонім таври грецизація місцевої назви народу. Інший дослідник, О.М.Лєсков, вважає, що назва таври огречений етнонім, тубільна назва якого достеменно не відома (ЕС,156). Знаний іраніст і скіфолог В.І.Абаєв висловлює здогад, що в Подніпров'ї жило плем'я, яке поклонялося Священному Бикові, й саме з цим племенем пов'язуються таври. Абаєв також припускає, що етнонім таври не лексичне запозичення, а переклад грецькою племінної назви, яка означала «бики», або «ті, що шанують бика»(Абаев, 76).
Тобто ці дослідники одностайні в тому, що етнонім таври грецька передача, переклад грецькою назви, яка в оригіналі звучала зовсім по-іншому, хоч і несла те саме значення. Яке саме начення вона несла, тепер ми більш-менш знаємо: «бики», «бичичі», «коровичі», «ті, що шанують корову // бика». А оскільки, за Іоаном Цецом, етнонім руси синонімічний,
значеннєво тотожний етнонімові таври то, очевидно, етнонім руси і є тією тубільною назвою, з якої постав її грецький варіант, тобто таври . Тим більше, що «Велесова книга» не називає таврів серед коровичів, хоча багато місця приділяє Кримові та кримським реаліям. Але саме в Криму, давній Тавриці, Тавриді, маємо найранiші й найрясніші фіксації назв на Рус-/Рос-. Відомий дослідник О.М.Трубачов зазначає:
«Кінцем VIII початком ІХ ст датуються згадки племені Русь, Рос у Тавриді й на берегах Чорного моря в житіях Георгія Амастридського й Стефана Сурозького До цих пір береги Понту й Меотиди залишаються місцем, де це ім'я (русь С.Н. ) виступає перед нами в документованій історії за 300 років до закликання варягів»(Трубачев, 401402).
Тож наведемо бодай деякі факти з цієї документованої історії.
VI ст. Сирійський автор Псевдо-Захарій згадує у Причорномор'ї народ рос .
Кінець VIII ст. У «Житії Стефана Сурозького» творі невідомого автора Х ст. згадується руський князь Бравлин; він же згадується у «Велесовій книзі». Сурож нинішній Судак у Криму, йому у «Велесовій книзі» відведено чимало сторінок.
Близько 821 р. Географ Баварський називає русів поряд із хазарами.
861 р. Кирило-Костянтин, майбутній творець слов'янської писемності, виявив у Криму Євангеліє і Псалтир, писані руськими літерами. Він також познайомився з носієм руської мови, засвоїв розмовний варіант її і розшифрував «письмена».
ІХ ст. Перський історик Фарх ад-дін Мубаракшах повідомляє, що в хазар є письмо, яке походить від руського хазари нібито запозичили його від русів, «гілки румійців», які живуть неподалік від хазар.
Близько 867 р. Патріарх Фотій у так званому «Окружному посланії» повідомляє про хрещення русів. До 879 р. відноситься письмова згадка про єпархію в Криму, в містi Росія (теперішня Керч).
ІХ ст. Ряд східних авторів переповідають сюжет про русів, що живуть на острові «в три дні шляху» (приблизно 100 км).
Початок Х ст. Арабський автор Масуді згадує Руську річку й Руське море, які, скоріше за все, означають у нього Керченську протоку (колись Боспор Кімерійський) та Чорне море.
1048 р. До Ярослава Мудрого прибуло посольство від Генріха І з Франції просити руки Анни, доньки київського князя. Посли відзначають поширення в Київській Русі культу святого Климента, мощі якого у свій час вивіз із Криму Кирило-Костянтин, першовчитель слов'ян.
І, нарешті, найраніша згадка, яка належить до VI ст. до н. е. У книзі Ієзекіїля, що входить до так званих пророцьких книг Біблії, згадується народ рош . Цю згадку деякі дослідники сприймають досить скептично. Але ж якби не існувало такого народу, то навряд чи його стали б уводити до грецького варіанту Ветхого Завіту сімдесят досвідчених перекладачів. Та й народ рош подано в етнічному контексті з кімерійцями й скіфами, які в VIIVI ст. до н.е., тобто саме тоді, коли створювалася книга Ієзекіїля, здійснювали походи в Малу Азію. До всього, всі три етноніми рош, кімерійці, скіфи прив'язуються до одного ареалу Північного Причорномор'я. Причому у Візантії цей нібито міфічний народ рош часто-густо ототожнюється з реальним народом росів або русів.
Таким чином, береги Чорного моря справді виявляються найдавнішим ареалом, де писемно фіксується племінна назва роси або русь . Різні джерела, насамперед візантійські, подають відомостi про них упродовж тривалого часового відтинку, і саме про тих, які замешкували в Криму чи прилеглих територіях. Саме ототожнення русів/росів iз таврами чи тавроскіфами свідчить, що візантiйці вважали їх місцевим населенням, принаймні таким, що спрадавна проживає в Причорномор'ї. Саме з кримськими русами/росами найперше увійшли в контакт візантійці, а сам термін руси /роси вони вживають і на означення надднiпровських русів. І взагалі візантійські джерела не розрізняють Русь Причорноморську й Русь Подніпровську вони розглядають обидві Русі як дві частини одного цілого.