Люблю життя, сказав я, аби не мовчати. І добре з ним ладнаю.
Це погано, він ледь ворухнув револьвером, і тепер чорна трубка раптом почала вказувати прямісінько на мене.
У тебе є дівчина?
Кілька... а що?
Просто цікавлюсь. А вони засмутяться, коли почують, що тебе прикінчили?
Одна чи дві можуть. Послухай, це якась божевільна розмова. Що ти маєш проти мене? Що я тобі зробив?
Нічого, приятелю, його тонкі бліді губи зазміїлися в глузливій посмішці. Ти здаєшся хорошим хлопцем. У тебе гарна квартира. Я бачив, як ти приїхав. У тебе гарне авто.
Я зробив довгий глибокий вдих.
Може, ти відкладеш цей револьвер, і ми поговоримо, як друзі, сказав я, не надто сподіваючись на успіх. Може, вип'ємо?
Я не п'ю.
Тим краще для тебе. Інколи мені також хочеться не пити. Я міг би зробити напій прямо зараз. Ти не проти?
Він заперечно похитав головою:
У нас тут не пиятика.
Поки тривала ця божевільна розмова, мій розум напружено працював. Цей непроханий гість був великий, сильний і дужий. І якби не револьвер, я був би готовий кинутися на нього. Не такий я вже й слабкий, і у мене є один чи два прийоми, аби впоратись зі шпаною його ваги й тілобудови. Я був за шість футів од нього. Один блискавичний стрибок поставив би мене у рівні з ним умови якби не зброя у нього в руці.
А що це за вечірка тоді? запитав я, пересуваючи свою праву ногу так, щоб вона опинилась трохи позаду передньої ніжки мого стільця. У такому положенні у мене була правильна опора, щоб катапультуватися на хлопця, якщо випаде нагода.
Вечірка зі стрільбою, приятелю, сказав він і захихотів.
А кого застрелять?
Тебе, приятелю.
Якби ж я так сильно не пітнів! Це мене дратувало й завдавало клопоту. Я й раніше бував у таких ризикованих ситуаціях, але не настільки небезпечних, як ця. Якби ж я не почувався таким до дідька боягузливим!
Але чому? Навіщо це все?
Він підняв зброю і потер голову там, де мало би бути його вухо, дулом револьвера.
Не знаю. Та мені й нецікаво, мовив він. Я лише хочу трохи підробити грошенят.
Я облизав губи. Та мій язик був настільки сухим, що це виявилося даремною тратою зусиль.
Тобі заплатять за моє вбивство? Так?
Хлопець схилив голову набік.
Звичайно, приятелю. Чому б іще я хотів тебе вбити?
Розкажи мені про це, мовив я здавленим голосом. У нас багато часу. Хто платить тобі за моє вбивство?
Він байдуже знизав велетенськими плечима.
Не знаю, приятелю. Я грав у пул, коли підійшов цей тип і запитав, чи хочу я заробити п'ять сотень баксів. Ми пішли у закуток, він дав мені сотню й сказав прийти сюди та всадити в тебе кулю. Коли я це зроблю, він дасть мені решту бабла. Тож от я й тут.
Хто це був?
Не знаю, просто якийсь тип. Куди б тобі хотілось її отримати, приятелю? Я добре з цим впораюся. Постріл у голову найшвидший, але ти вибери, що тобі до вподоби.
А як виглядав цей тип? запитав я відчайдушно.
Незнайомець насупився і підняв револьвер так, щоб він вказував на мою голову.
Не турбуйся про нього, у його голосі прозвучала несподівана нотка люті. Ліпше починай хвилюватися про себе.
П'ять сотень не так уже й багато. Я готовий дати більше, сказав я. Може, заховаєш зброю, і я дам тобі тисячу?
Він глузливо посміхнувся.
Уклавши угоду, я її дотримуюся, кинув він.
А тоді задзвонив телефон.
За наступні двадцять секунд я підбадьорився. Дзвінок налякав незнайомця, і він поглянув у бік телефону.
Я накинувся на хлопця, маківка голови цілилася йому в обличчя, а руки потягнулися за револьвером.
Я ударив його, як ракета: голова врізалась у рот та ніс. Мої руки зімкнулися над револьвером, висмикуючи його вбік, коли нападник вистрелив зі звуком не гучнішим, аніж лопання паперового пакета.
Він, я та стілець упали назад із гуркотом, який струснув кімнату.
Та хлопець був міцним. Мені не вдалося вирвати зброї з його руки: хватка у нього була, як лещата. Він був частково оглушений, в іншому разі прибив би мене, та я мав час, щоб перевернутись та влупити у бік його грубої шиї рубаним ударом, який сповільнив рухи суперника. Його хватка послабилась, і я зміг забрати револьвер. А тоді він гепнув мені поміж очі найважчим із ударів кулаком, на які мені доводилось наштовхуватися. Це виявилося рівнозначним удару молотком.
Я відпустив револьвер. Упродовж миті усе, що я міг бачити, це блискітливі вогні, які танцювали у мене перед очима. Я почав опускатися на коліна, у той час як він відштовхнувся від підлоги. З носа і рота йому текла кров. Він спрямував удар мені в обличчя, але сили у нього були вже не ті. Я поранив його, а коли такому типові завдають болю, то він так і залишається пораненим.
Заблокувавши його удар рукою, я крутнувся вбік і якось зумів підвестися. Ми дивилися в очі один одному. Револьвер лежав на підлозі між нами.
Він загарчав на мене, але був достатньо розумним, аби не зігнутися по револьвер. Знав, що я прикінчу його раніше, ніж йому вдасться схопити зброю. Натомість він кинувся на мене, наче розлючений бик. Я завдав одного добрячого удару
йому в обличчя, коли він гепнувся об мене, а тоді ми обидва вдарилися в стіну, звалюючи дві акварелі з краєвидами Рима, які я захопив із собою, перебуваючи там на завданні, і привіз додому на згадку.