Авжеж, звідки тобі його знати. Він ще той поганець. Справжній горлоріз. Один зі стрільців Лу Спенсера.
Я поставив свою склянку. Її денце лунко цокнуло об шинквас.
Лу Спенсера? запитав я.
Еге ж... кивнув Еккі. Здається мені, що вони вже за тобою стежать.
А з якого це дива Генка дрижаки б'ють від отакого бовдура? запитав я.
Кац бовдур? Еккі похитав своєю круглою головою. Е, ні, друже. Ти геть зсунувся з глузду, якщо маєш його за бовдура. Той тип смертоносний, наче гримуча змія. Навіть не думай з ним зачіпатися. Таж від того горлоріза жижки тремтять і в Генка, і в решти людей, які про нього знають.
Я сьорбнув ще трохи житнього.
Ну, то я тобі так скажу той тип аж ніяк не нажене на мене дрижаків, мовив я стиха.
Еккі знизав плечима.
Зачекай-но, поки дізнаєшся, який він є, той Кац, сказав він.
Я швидко роззирнувся приміщенням, але більярдна й досі була порожня, якщо не рахувати Генка, який тримався від нас осторонь. Притишивши голос, я промовив до Еккі:
Оце сьогодні вдосвіта мав я одну невеличку пригоду. До мене завітала якась пані та вкрала певну суму грошей.
З усього було видно, що Еккі це зацікавило.
Тобто ти хочеш сказати, що вона отак просто, з доброго дива, прийшла до тебе додому та забрала в тебе паку грошенят, чи як?
Я саме був у душі, а вона тим часом увійшла до квартири, потягнула добрячий шмат мого комірного та вшилася так швидко, що я її навіть не побачив. Її помітив один тип, який живе навпроти мене. Я думаю, та жінка пов'язана з усією цією справою, і хочу дізнатися, чи ти, бува, не знаєш, хто вона така?
Еккі мав вельми недовірливий вигляд.
І звідки, в біса, мені знати?
Може, впізнаєш ту пані за прикметами? Вона білявка, вбрана у чорне, носить великого повстяного капелюха. На вигляд справжня гаряча жіночка. Знаєш таку?
Еккі похитав головою.
А чому, власне, ти пов'язуєш її зі справою Вессі? запитав він.
Цього я йому казати не збирався. Одначе, поки я обмірковував вигадку, підхожу для того, аби розповісти її Еккі, той вже і сам усе зрозумів. Цей парубок таки мав під капелюхом чимало мізків.
Боже милий! Оце так сміхота! вигукнув він, ляскаючи себе по стегну долонею та заходячись одним зі своїх рохкітливих реготів. То тобі таки заплатили, га? Тобі вже відстібнули десять тисяч, а якась панянка їх поцупила! галасував він, похилившись на шинквас.
Повеселившись донесхочу, він витер очі рукавом і зловтішно вишкірився до мене.
Отакої! Це було жорстко, сказав він. Отже, та білява ціпонька вшилася з твоїми грошиками.
Атож, сказав я та налив собі ще одну порцію. А зараз, може, облишиш оці свої вияви співчуття та зосередишся на тому, щоби як слід обмізкувати цю справу? Ти можеш якось вивести мене на ту білявку?
Еккі похитав головою.
За кого ти мене маєш? Гадаєш, я знаю кожнісіньку білявку в цьому місті?
Це ж не могла бути шльондра Вессі? повільно проказав я. Чи могла?
Зненацька
Еккі явно стало незатишно.
Послухай, Ніку, сказав він, ти мені подобаєшся, однак я маю триматися від цієї справи якнайдалі... розумієш? Якщо хочеш розв'язати цю загадку вперед, зроби це, проте я мушу залишатися непричетним.
Гаразд, гаразд, сказав я. Забудь про це. Я самотужки про все дізнаюся.
Еккі кивнув.
Якщо кому й до снаги розкрити цю таємницю і залишитися неушкодженим, то це тобі.
«Цей хлопець нівроку вміє втішити», подумав я та поглянув на годинника. Наближалася обідня пора.
Ну, гаразд, Мо, сказав я. Ще побачимося. І залишив його, коли той наливав собі нову порцію житнього.
Я стояв на узбіччі, поринувши у роздуми. Зазвичай у пошуках істини я вважав за краще не лізти на рожен, якщо цього можна було уникнути. Та й цілковитої певності у своїй слушності я зараз не мав. Можливо, я розпочну щось таке, чого не зможу завершити. Цього я не знав. А тоді подумав, що з однаковим успіхом я можу просто почати пошуки й побачити, куди вони мене приведуть. Отож я помахом руки зупинив таксі та сказав водієві чимшвидше їхати до Гофман-білдінґ.
Розділ четвертий
Приміщення, що його займала корпорація «Тканини Маккензі», виглядало нівроку. Самий лише вхід неабияк вражав я ще зроду не бачив жодної кімнати, в якій було би зосереджено так багато блискучих хромованих поверхонь. Коли я ступив досередини, то мало не по коліно потонув у пишному килимі. А вже людей у тій величезній приймальні була така сила-силенна, неначе то не вестибюль фірми, а вокзал на головній залізничній лінії. У дальньому кінці приймальні я помітив великий стіл, на який напосідала юрба галасливих чоловіків, котрі волали, що їм конче треба зустрітися з містером Якимось або містером Такимось.
Я стояв у дверному проході, роззираючись навколо. Час до часу з кімнат виходили різні панянки та хутко простували кудись довгим вестибюлем. Усі вони були такі добірні кралечки, аж я почав думати, що не заперечував би проти того, щоб і собі попрацювати тут.
Тоді я подався до столу, за яким приймали відвідувачів. Коло нього ще й досі товклося ціле юрмище чоловіків, і кожен з них голосно вимагав уваги. Якусь хвилину я постояв, спостерігаючи за ними, відтак дістав сірника, креснув ним об підошву свого черевика та підпалив газету, що її один з тієї жидви тримав під пахвою. Я трохи відійшов назад і зачекав.