Може, зіграємо партію та поставимо долар на кін, аби цікавіше було?
Мені вже доводилося зустрічати таких бовдурів. На вигляд вони видаються такими безнадійно нетямущими, що вам аж соромно брати їхні гроші, та варто лишень їм підняти ставки до двадцяти п'яти баксів і вони виявляють такий хист до гри, що ви очам своїм не вірите так ті більярдні кулі літають столом.
Я поклав кий на стіл і похитав головою.
Та я вже награвся, сказав йому. А ти, як хочеш, то ходи повправляйся.
Він узявся за кий та почав заганяти у лузи червоні кулі. Я очікував, що цей тип достобіса хибитиме, аж ні! Він продемонстрував напрочуд гарну гру власне, одну з найкращих і найбільш вправних з усіх, які мені випадало бачити. Незнайомець хвацько заганяв кулі у лузи. Вони влучали у ціль під усіма можливими кутами, а я лише діставав ті кулі та котив їх столом назад до нього. Він так закручував удари, що кулі кружляли столом, а насамкінець завдав просто дивовижного удару, яким загнав у лузу три кулі нараз.
Бачу, ти колись нівроку тренувався, сказав я, думаючи, як мені пощастило, що я не став грати з цим хлопцем.
Він нахилився над столом, аби видобути кулю з лузи, і пола його піджака задерлася над стегном. Я побачив руків'я пістолета, що стирчало з кишені його штанів.
Хто, я? Та я всього лише простий сіромаха, відказав він. Просто полюбляю при нагоді поганяти кулі.
Я уважніше поглянув на цього хлопця. Він і досі скидався на бовдура, але це враження було оманливе. Його видавали очі, надто коли придивитися зблизька. Цей тип був бандитом. Він мав відвислу губу, і вона надавала йому м'якого та безвольного вигляду, та очі його були підозріливі й жорсткі.
Він швидко помітив мою цікавість і, притулившись до столу, заходився чистити нігті кишеньковим ножем.
Я тебе раніше тут не бачив? промовив чоловік. Його голос злегка підвищився, надаючи сказаному запитального тону.
Я похитав головою.
Просто шукав свого приятеля, то й зайшов сюди, сказав я йому. Мені кортіло дізнатися, що ж це за один, тож я подумав, що невеличка розмова аж ніяк не змарнує мого часу.
А таки, гадаю, твоє обличчя я вже колись бачив, сказав незнайомець, не підводячи погляду.
Справді? Що ж, може, десь та й бачив.
Ти, часом, не Мейсон, отой новинар?
Авжеж, сказав я. Можливо, ти просто бачив десь мою світлину.
Атож. Він склав кишенькового ножа та засунув його до кишені. Еге ж, мабуть, так воно й було. Він зміряв мене довгим, жорстким поглядом, а тоді, кинувши кий на стіл, вийшов на вулицю.
Я задумливо спостерігав за тим, як він йде геть, і ніяк не міг скласти про того типа якоїсь певної думки. Тоді я підійшов до шинквасу, за яким стояв Генк і саме натирав склянки до блиску. Генк був здоровань з кучерявим рудим волоссям і величезними долонями та руками.
Що то був за один, отой бовдур? запитав я, кивнувши в бік дверей.
Уявлення не маю, відказав Генк. Що питимете?
Ти вже бачив його раніше?
Не пригадую.
І саме в цю мить увійшов Еккі. Помітивши мене, він вишкірився в усмішці.
Якого це біса ти тут робиш? запитав він, спираючись усією своєю вагою на шинквас. Два житніх віскі з імбирною газованкою, сказав він Генкові.
Хотів оце з тобою зустрітися, мовив я, то й зазирнув сюди. Подумав ану як ти тут.
Генк поставив перед нами житнє віскі та радісно всміхнувся до Еккі.
Як ваші справи, містере? запитав він.
Еккі нахилився вперед і поплескав Генка по руці.
Мої справи? О, пречудово, ліпше й бути не може.
Скидалося на те, що ці двоє добре знають одне одного, тож я спробував
запитати знову:
Той хлопець, який грав он за тим столом хто то був?
Генк умить припинив усміхатися. Його маленькі очиці забігали, неначе краплі ртуті.
Кажу ж, я його не знаю, відповів він мені.
Еккі поглянув на мене, тоді на Генка. Еккі був тямущий парубок. Він без жодного слова зрозумів, про що йдеться.
Можеш йому сказати, Генку... оцей хлопець мій приятель, промовив він.
Кажу вам, я не знаю, Генк починав сердитися. Панове, я не можу марнувати на вас увесь свій час, відказав бармен і відійшов на дальній край шинквасу, де заходився полірувати склянки до блиску.
Еккі задумливо поглянув йому вслід і налив собі ще одну порцію житнього.
Що відбувається? запитав він.
Я знизав плечима.
Можливо, нічого, а втім, хтозна. Я саме ганяв кулі, аж тут раптом приходить якийсь парубок і пропонує мені зіграти з ним партію. Я йому відмовив. А потім, коли він демонстрував свої вміння, я помітив у його кишені пістолета. Відтак він запитав, чи я, бува, не Мейсон, а тоді втупився у мене таким жорстким поглядом і подався геть. І от мені просто закортіло дізнатися, хто ж то він такий. Оцей гевал за шинквасом явно його знає, та казати чомусь затявся.
Еккі спохмурнів.
Який той парубок був із себе?
Високий, худорлявий тип. Мав відвислу губу та холодні, жорсткі очі. З вигляду скидався на звичайнісінького бовдура, проте, гадаю, насправді то був бандит.
Очі Еккі примружилися.
Цей хлопака знав, як давати раду з києм?
Ще б пак, я такого вправного гравця ще зроду-віку не бачив.
То був Ерл Кац, проказав Еккі. Оце тобі й маєш!
Я лише похитав головою.
Це ім'я нічого мені не каже.