Коли газета спалахнула, зчинився страшенний гармидер. А поки жидва гуртом намагалася погасити вогонь, я вийшов уперед і попросив дівчину за столом повідомити про мене Спенсерового секретаря.
Та і вона виявилася занудою.
Чи призначено вам зустріч? запитала дівчина, а сама краєм ока поглядала на метушню, що досі тривала серед тієї галасливої жидви.
Мені вже це добряче остогидло.
Послухай-но, сестричко, сказав я, зателефонуй тому, хто займається справами містера Спенсера, та скажи, що тут чекає Нік Мейсон. І передай, що як мене змусять тут чекати ще бодай хвилину, то я почну дратуватися.
Вона задумливо поглянула на мене вочевидь, зважувала, блефую я чи ні. Врешті-решт, певно, дійшла висновку, що я таки не блефую, і зателефонувала. Я стояв над нею, поки вона переказувала повідомлення. Договоривши, дівчина витягнула штекер .
Кімната номер 26, це праворуч від вас, коротко сказала вона.
Дякую, крихітко... Сподіваюся, ти побачиш мене сьогодні уві сні.
Я подався до дверей із номером 26, постукав та увійшов. Це була невеличка кімната, очевидно, особиста приймальня. Більшу частину простору займав письмовий стіл. Килим під ногами був м'який, неначе трава, а на стіні висіла гарна картина, на якій було зображено оголену жінку. Та оголена постать була першим, що впадало у вічі, коли ви заходили до кімнати. Швиденько поглянувши на картину, я подумав, що, якби панянки й у наш час мали таку саму статуру, то торгівля подушками зійшла би нанівець.
Відтак я опустив очі до рівня столу. За ним сиділа запаморочливо вродлива брюнетка. Ви тільки не зрозумійте мене хибно. Вона не була однією з тих панянок, які над усіляку міру намагаються справити враження, вона була радше дівчиною такого ґатунку, яку ви можете привести додому до своєї матусі та не нервуватися, що через вашу обраницю зчиниться скандал. Ця дівчина мала пишне та м'яке брунатне волосся , її очі були великі та карі, губи пухкі, а носик маленький та милий.
Прошу мені пробачити, сказав я. Он та панянка нагорі заскочила мене зненацька.
Спершу я вас навіть і не побачив.
Вона усміхнулася.
Містер Мейсон?
Я поклав свого капелюха на стіл і сів.
Авжеж, сказав їй. Нік Мейсон. Я хочу побачитися з Лу Спенсером.
Її очі трохи розширилися.
Наразі містер Спенсер зайнятий. Ви не можете побачитися з ним, якщо вам не призначено зустріч.
Я відкинувся у кріслі та задивився на неї. Не міг зрозуміти, чому ця дівчина так мене зацікавила. Вона була скромно нафарбована, одягу на собі мала ані забагато, ані замало, а втім я однаково вважав її розкішною красунею.
Зненацька мою задуму перервали її слова:
Якщо ви повідомите мені, яке саме питання ви бажаєте з ним обговорити, я могла би влаштувати вашу зустріч.
Це доволі складне питання, міс... гм... міс... промимрив я.
Вона мені не допомагала, просто сиділа за своїм столом, дивилася на мене дещо критичним поглядом і чекала.
І раптом я відчув натхнення.
А що, як ми з вами підемо звідси, пообідаємо десь і заразом обговоримо мою справу? я глипнув на свого годинника. Щойно перейшло за першу, саме час обідати. Я маю чимало усього вам розповісти, а ви, можливо, скажете мені, чи містер Спенсер та людина, що мені потрібна.
Я бачив, що вона вже налаштована сказати «ні». Та водночас щось у її очах свідчило, що я видаюсь їй не аж таким неприємним типом. Поглянувши на цю дівчину, складалося враження, що її можна переконати.
Ну ж бо, не будьте такою упередженою, просив я. Дайте мені бодай шанс розповісти вам усе стосовно мого питання.
Вона підвелася.
Добре, містере Мейсон, ходімо. Пообідаймо разом.
Вірите чи ні, та я просто вклепався у цю дівчину.
Я і вклепався в якусь дівчину. Просто сміх та й годі. Мені майже почулося, як сорок тисяч хвойд одночасно перевертаються у своїх могилах.
Ми спустилися униз ліфтом.
Може, підемо до «Замазури Джо» ?
Вона засміялася.
Охоче... а де це?
Я кивнув головою у бік таксі коло будівлі.
Недалечко, у середмісті, один долар і ми там, сказав я.
Жовте таксі підкотило й зупинилося біля хідника. Водій відчинив дверцята. Він кинув швидкий погляд на дівчину та підморгнув мені.
Я поведу обережно й поволеньки, командире, сказав таксист.
Часом ті таксисти можуть неабияк стати у пригоді. Я допоміг дівчині сісти до автівки.
До «Замазури Джо», друже, сказав я водієві, лишень підніми-но своє скло, гаразд?
Аякже, командире, сказав він, хитро поглядаючи у наш бік. А ви собі вмощуйтесь гарненько та насолоджуйтесь поїздкою.
Сідаючи до салону автівки, я був трохи збентежений. Побачив пустотливу усмішку дівчини і зрозумів, що вона все добре чула.