Якщо в цьому Слім, то я виходжу з гри, сказав Джонні, знову присуваючись до рушниць.
Райлі вихопив револьвер 38-го калібру.
Тримайся подалі від рушниць! І чхав я на Сліма Ґріссона він нам не завадить!
Слім дуже небезпечний, тривожно озвався Джонні. Я знаю вас, хлопці, і знаю, що ви не такі вже й погані. Але в Слімові Ґріссоні нема нічого хорошого. У нього нутро прогниле.
Райлі сплюнув.
У нього дірка в голові, пояснив бандит. І він ненабагато мудріший за ідіота.
Можливо, й так, але він убивця, причому вбиває ножем. А я не люблю хлопців, котрі пускають у діло ножі.
Та годі вже, сказав Райлі, краще поїжмо.
Старий Сем вже розкладав на тарілки якесь вариво.
Це якась тухлятина відгонить дохлою кішкою, пробурмотів він. Тоді відібрав трохи місива і наклав у вільну тарілку. Віднесу дівчині. Їй слід трохи поїсти.
Боюся, що це буде не до вподоби її витонченому смакові, вишкірився Райлі.
Усе ж краще, ніж нічого, озвався старий Сем.
Він узяв їжу, піднявся нагору й увійшов до тьмяно освітленої кімнати.
Міс Блендіш сиділа на краєчку ліжка і плакала. Коли старий Сем увійшов, дівчина підвела голову.
Ось, зїжте хоч трохи, ніяково сказав він. Вам стане краще.
Від запаху протухлої їжі міс Блендіш стало недобре.
Ні... дякую. Не можу.
Воно трохи смердить, наче вибачаючись, сказав старий Сем, але вам треба хоч щось зїсти.
Він поставив їжу на столик. Поглянувши на брудний матрац, старий Сем похитав головою.
Присягаюся, це не те, до чого ви звикли, міс. Спробую знайти для вас щось краще.
Дякую, ви дуже добрі до мене, вона завагалася і, стишивши голос, сказала: Чи не могли б ви мені допомогти? Якщо зателефонуєте батькові й скажете, де я, він вам добре віддячить. Будь ласка, допоможіть мені!
Не можу, міс! сказав Сем, задкуючи до дверей. Я надто старий, аби створювати собі клопоти. Ті двоє, що зі мною, дуже погані хлопці. Тому я нічого не можу зробити для вас.
Він вийшов, зачинивши за собою двері.
Райлі та Бейлі саме вечеряли, і старий Сем приєднався до них. Коли вони покінчили з їжею, Райлі підвівся.
Це найогидніше, що я коли-небудь їв у своєму житті, сказав він і глянув на годинник. Було пять по девятій.
Піду зателефоную Анні. Вона вже, певно, непокоїться.
Та не обманюй себе із тією Анною, озвався Бейлі. Гадаєш, її обходить, де ти?
Він звівся на ноги і підійшов до вікна.
Райлі назвав телефоністці номер Анни. Після невеличкої паузи та взяла слухавку.
Привіт, мала! сказав він. Це Френкі.
Френкі! голос Анни був такий пронизливий, що троє чоловіків теж його почули. Куди це ти запропастився, виродку? Ти що, вирішив, що на мене можна начхати? Чи ти думаєш, що мені подобається спати самій у твоєму ліжку? Де це ти? І що робиш? Якщо ти з іншою жінкою, то я тебе вбю!
Райлі вишкірився: було приємно знову почути голос Анни.
Заспокойся, серденько! сказав він. У мене тут робота чи не найбільша за увесь час, і я нарешті зможу загребти чимало грошенят. Віднині ти ходитимеш у норкових манто, Анно! Я дам тобі стільки грошей, що сама Гаттон виглядатиме поруч із тобою якоюсь злидаркою. Послухай-но, я зараз у Джонні ну, це по той бік роздоріжжя...
Райлі! голос Бейлі задзвенів від жаху. Вони приїхали! Дві машини це банда Ґріссонів!
Райлі пожбурив слухавку і кинувся до вікна.
Два авта підїхали до їхнього «Лінкольна». Звідти вилізло кілька чоловіків, які попрямували до хатини. Райлі впізнав серед них кремезного Едді Шульца.
Іди нагору і залишайся з нею, різко розвернувшись, звелів він Джонні. Пильнуй, аби вона там мовчала. А ми поки що займемся цими птахами. Ну, рухайся!
Він підштовхнув Джонні до сходів, і вони разом увійшли в кімнатку міс Блендіш. Та лежала на ліжку. Коли вони увійшли, дівчина здригнулася.
Там, на вулиці, зараз є хлопець вірна для тебе погибель, сказав їй Райлі, обличчя його спітніло та перекосилось від страху. Коли хочеш жити, сиди тихо. Я спробую обдурити його, але якщо він здогадається, що ти тут, то тобі залишиться хіба що молитися.
Але не ці слова змусили її похолонути, а біла маска смерті на його обличчі та невимовний жах в очах.
5
трохи вбік руки теж у кишенях, очі холодні та насторожені. Воппі й Док Вільямс стояли біля вхідних дверей і палили.
Але всю свою увагу Райлі зосередив на Слімові Ґріссоні. Той сидів на краєчку стола, втупившись на носки своїх брудних черевиків. Він був високий, худий, з одутлим обличчям. Напіввідкритий рот і пусті скляні очі надавали йому дебільного вигляду, але за цією маскою кретина приховувалося безжальне, жорстоке нутро.
Минуле Сліма Ґріссона було типовим для патологічного вбивці. У школі він вчився погано і не проявляв жодного інтересу до книжок. Ще змалку відчував гостру потребу у грошах. Слім мав садистські схильності, і кілька разів його ловили на тому, що він мучив тварин. У вісімнадцять у нього вже цілком розвинулись нахили вбивці. До того часу його розумові здібності повністю дегенерували. У нього бували моменти просвітління, коли він поводився майже як нормальний і навіть виявляв певну кмітливість, але здебільшого вів себе як кретин.