Тепер він мусить показати і їй, і матері, хто тут насправді хазяїн. Слім пішов коридором. Відімкнувши двері, поклав ключ у кишеню, тоді зайшов у кімнату і зачинив за собою двері.
Міс Блендіш спостерігала за тим, як він до неї наближається. Помітила зміни у ньому, його торжество і впевненість у собі, та здогадалася, що все це означає.
Здригнувшись, вона заплющила очі.
Розділ третій
1
ДЕЙВ ФЕННЕР. РОЗСЛІДУВАННЯ.
Напис був нанесений чорною фарбою зовсім недавно.
Двері вели у маленький, але добре вмебльований кабінет зі столом, двома зручними кріслами та добротним перським килимом на підлозі. Полички вздовж стін були заставлені різноманітною літературою з права, придбаною недавно, якою, однак, ще ніколи не користувалися.
Сам Девід Феннер сидів розвалившись у кріслі й поклавши ноги на стіл, витріщаючись на стелю. Він мав вигляд чоловіка, у якого море часу, але геть нічого робити.
Феннер був міцний чоловяга років тридцяти трьох. Темноволосий, із некрасивим, але привабливим обличчям та впертим підборіддям людини, яка звикла усього добиватися в житті.
Двері зліва від столу вели у приймальню. У тій кімнаті була деревяна стійка, що розділяла приміщення навпіл. Одна частина призначалась для клієнтів, інша була цариною Поли Доулен привабливої дівчини з чорним, кольору воронового крила, волоссям, манливими блакитними очима та фігурою, на яку Феннер робив єдину ставку у їхньому новоствореному бізнесі.
Пола сиділа перед мовчазною друкарською машинкою, перегортаючи мертвотно-бліді сторінки журналу з грайливою назвою «Любов». Час від часу вона позіхала й постійно кидала погляд на настінний годинник. Стрілки показували третю двадцять по обіді.
Зненацька біля неї задзеленькав телефон, він чого Пола здригнулася. Вона відклала убік журнал і пішла до шефа.
Чи не знайдеться у тебе сигаретки, золотко? спитав Феннер, потягнувшись так, що крісло під ним аж заскрипіло. Мої закінчились.
У мене залишилося тільки три, озвалася Пола. Можу дати тобі дві.
Вона пішла до приймальні й повернулася з двома сигаретами, які поклала перед ним на стіл.
Як великодушно з твого боку, сказав Феннер, запалюючи. Дякую!
І він із насолодою вдихнув дим, оглянувши Полу з голови до ніг.
Сьогодні вигини твого тіла особливо привабливі.
Справді? гірко озвалася Пола. Але поки що це не надто стало мені в пригоді.
То як там справи? спитав Феннер, аби змінити тему. Є якась робота?
Не більше, ніж у тебе, озвалася Пола, примощуючись на краєчку стола.
Саме тому ти, певно, так і змучилася, всміхнувся Феннер. Та нічого: може, щось ще підвернеться.
Ти кажеш це щодня впродовж останнього місяця, зауважила Пола. Вигляд у неї був стурбований. Ми не можемо так більше продовжувати, Дейве. Телефонували з меблевого. Якщо до завтра ми не заплатимо третього внеску за меблі, то їх у нас просто заберуть.
Феннер уважно оглянув кімнату.
Та що ти кажеш! Невже хтось при здоровому глузді захоче забрати цей мотлох?
Ти, певно, не розчув, що я сказала, зловісно повторила Пола. Уже завтра вони заберуть свої меблі, якщо не отримають третього внеску. На чому я тоді сидітиму?
Феннер здивувався.
Невже вони справді мають намір забрати оце?
Дейве Феннер, ти не можеш побути серйозним хоча б хвилину? Якщо до завтрашнього ранку ми не знайдемо двох сотень доларів, нам доведеться зачинитися.
Феннер зітхнув.
Гроші! То скільки у нас залишилось?
Десять доларів і пятнадцять центів.
Так багато? він невизначено махнув рукою. То ми ще багатії! Он через дорогу живе хлопець, в якого, крім кредитів, взагалі нічого немає!
Ну, а нам що до того? суворо запитала Пола.
Принаймні ми нічого не винні банкам.
Це не твоя заслуга: ти ж з усіх сил намагався узяти в них кредит. Хіба не так?
Боюся, що так, скорботно хитнув головою Феннер. Гадаю, що ті птахи не дуже мені довіряють.
Невже? Вони просто не хочуть ставити тебе у ніякове становище, саркастично
озвалася Пола і поправила кучерик. Я починаю думати, що ти зробив помилку, відкривши цю контору. Ти ж заробляв непогані гроші у «Трибюн». Я ніколи й не думала, що ця твоя ідея з детективним бюро спрацює.
Феннер обурено глянув на неї.
Гарненькі ж речі ти говориш! То саме тому ти полишила свою роботу і пішла працювати до мене? А я попереджав тебе, що на початках нам може бути сутужно, але ж тебе ніщо не могло зупинити.
Пола всміхнулася йому.
Можливо, це через те, що я тебе кохаю, мяко зауважила вона.
Феннер аж застогнав.
Заради бога, не розпочинаймо усе це знову! У мене і так турбот по саме горло. Хоч не глузуй з мене, добре? Дівчина з твоєю зовнішністю могла би підчепити собі мільйонера. Навіщо марнувати свій час та здібності на такого невдаху, як я? Скажу тобі навіть більше: я завжди залишатимусь безталанним. Це вже традиція у нашій сімї: мій дідусь був банкрутом, батько злидарем, дядько був скнарою і збожеволів тому, що не зміг знайти достатньо грошей, аби над ними чахнути.
То коли ми одружимось, Дейве?
Нагадай мені якось спитати про це у моєї дошки «Віджа» , поквапно сказав Феннер. Чому б тобі не піти додому? Від неробства у тебе виникають якісь нездорові думки. Візьми собі півдня та сходи до перукарні абощо...