Але чому? здивувалася Пола.
Уяви, що вони знайшли його тут! Мене точно затримали б. Ось чого вони хотіли прибрати мене з дороги, доки вийдуть на слід тієї дамочки, Дейлі. Копи трохи охололи, коли нічого не знайшли. Утім, нашу контору таки обшукали. А тепер уяви, якби вони знайшли у мене шість «штук»! Тоді була би довга розмова...
Пола запитала:
Але що це все-таки означає?
Спитай щось легше. Це все починає мене забавляти, але й досі не розумію, що тут і до чого. А тобі що вдалося вивідати у міс Дейлі?
Пола трусонула голівкою.
Нічого. Вона не хотіла зі мною балакати. Я поставила їй кілька наших звичних запитань, але та сказала, що говоритиме лише з тобою.
Феннер допив віскі й загасив недопалок.
Здається, наше розслідування закінчилось. У нас є шість тисяч і жодної роботи.
Але ж ти не сидітимеш, склавши руки?
А чом би й ні? Вона зі мною розрахувалася, чи не так? А коли я зробив максимум для того, щоби дамочка виклала мені все начистоту, просто втекла. То чому маю переживати? Коли їй знову буде потрібна моя допомога, вона зі мною зв'яжеться.
Немолодий чоловік з худющим обличчям тільки ніс та підборіддя зайшов у бар і присів за кілька столиків од них. Пола з цікавістю поглянула на нього. Судячи з його червонуватих очей, він недавно плакав. Цікаво, чому, міркувала вона. Феннер перервав перебіг її думок.
То що думаєш про цю дамочку Дейлі?
Пола знала, чого він хоче від неї.
Вона освічена. Одяг на ній елегантний та коштує чимало. І вона чимось дуже налякана. Не можу сказати точно, скільки їй років. Я дала б їй двадцять чотири плюс-мінус шість років. Вона або справді мила дівчина, або добра актриса. Макіяж її стриманий, багато часу перебувала на сонці. Скромна...
Феннер кивнув.
Ага, я чекав цієї фрази. Звісно ж, вона зі скромних. То чому ж роздяглася, щоби показати, як її хтось побив?
Пола поставила склянку на стіл і витріщилася на нього.
Це щось новеньке... зауважила.
Так. Я все повідомляю тобі вчасно.
Феннер хитнув порожньою склянкою у бік офіціанта.
Ти ж іще не знаєш, що поки я розмовляв з міс Дейлі, мені зателефонував якийсь чоловік і сказав, що вона божевільна. Саме тоді дамочка почала стриптиз. І ось що мене непокоїть це ніяк не в'яжеться з її образом загалом. А вона просто зняла жакет та блузку і стояла переді мною тільки у ліфчику. Це якось нелогічно.
Її хтось побив?
Я міг би таке припустити, бо смуги на її спині були дуже червоні.
Пола хвильку розмірковувала.
Може, дамочка боялася, що ти повіриш, ніби вона божевільна, а, побачивши синці, зрозумієш, що насправді потрапила у халепу.
Феннер кивнув.
Можливо, але мені це не подобається.
Поки офіціант наливав йому ще склянку віскі, Пола знову поглянула на немолодого чоловіка за сусіднім столиком. І сказала Феннеру:
Не обертайся. Той тип зацікавився тобою...
То й що? нетерпляче запитав Феннер. Можливо, я йому сподобався?
Ага, він просто упевнений, що ти створений для голівудських фільмів!
Літній чоловік раптово звівся на ноги, підійшов до них, а тоді нерішуче зупинився. Вигляд у нього був такий скорботний, що Пола підбадьорливо посміхнулась. А старий тим часом запитав:
Вибачте, ви часом не містер Феннер?
Так, це я, підтвердив той без жодного ентузіазму.
Мене звати Ліндсей. Ендрю Ліндсей. Мені потрібна ваша допомога.
Феннер неспокійно посовався.
Приємно з вами познайомитися, містере Ліндсей, але не знаю, чи зможу чимось вам допомогти.
Не присядете, містере Ліндсей? запропонувала Пола.
Феннер люто зирнув на неї, та Пола вдала, що не помітила цього.
Ліндсей, трохи повагавшись, присів.
А Пола продовжувала демонструвати вишукані манери, чим дуже нервувала Феннера.
Містер Феннер вельми заклопотана людина, та не пригадую випадку, щоби він відмовив комусь у допомозі.
Феннер подумав: «Цій малій треба буде трохи всипати, щойно ми залишимося наодинці».
Тим часом кивнув Ліндсеєві.
Звісно ж! То що вас непокоїть?
Містере Феннер, я читав, як ви знайшли міс Блендіш,
коли її викрали. У мене така сама проблема. Моя маленька дівчинка учора зникла.
І дві скупі сльозини скотилися його обличчям. Феннер відвів погляд.
Містере Феннер, благаю вас! Допоможіть її знайти! Вона все, що у мене є, і лише Господь знає, що з нею сталося.
Феннер допив віскі й зі стуком поставив склянку на стіл.
Ви повідомили поліцію? різко запитав він.
Ліндсей кивнув.
Викраденням людей займається ФБР! У них це виходить краще! Наберіться терпіння вони її знайдуть.
Але ж, містере Феннер...
Той заперечно крутнув головою. Потім підвівся.
Мені дуже шкода, однак не можу цим зайнятися.
Обличчя Ліндсея зморщилось, як у немовляти, котре ось-ось заплаче. Він простягнув правицю і вчепився Феннерові в рукав.
Містере Феннер, зробіть це для мене. Ви не пошкодуєте. Я заплачу вам, скільки скажете. Виставте будь-який рахунок. Ви знайдете мою маленьку дівчинку швидше, ніж будь-хто. Я знаю, що ви це можете, містере Феннер! Благаю вас, зробіть це!
Очі Феннера були холодні, мов крига. Він м'яко, але рішуче скинув руку Ліндсея зі свого плеча.
Послухайте! сказав йому. Я сам собі хазяїн, не працюю ні на кого. Якщо хочу взяти роботу, то беру її. Якщо ні, то відмовляюся від неї. І просто зараз дещо не дає мені спокою. Мені шкода, що ваша дитина потрапила у халепу, та нічим не можу зарадити. ФБР достатньо могутня організація, щоби потурбуватися про вашу доньку й тисячі таких, як вона. Вибачте, але я цим не займатимуся.