Тоді Феннер вийшов у приймальню, тримаючи в руці кольт 38-го калібру, а очі його набули сталевого виразу. Став у дверях, невдоволено бурмочучи. Чоловічок
в чорному поношеному костюмі сидів, скоцюрбившись, у одному з великих крісел, призначених для відвідувачів. Капелюх його був насунутий на ніс так низько, що Феннер не міг бачити обличчя. Але достатньо було одного погляду, щоби зрозуміти: той мертвий. Феннер сховав револьвер у кишеню та підійшов ближче. Поглянув на кістляві жовтуваті руки небіжчика, складені на колінах. Тоді нахилився і зняв з нього капелюх.
Видовище виявилося не вельми приємним. Так, то був справді китаєць. Хтось перерізав йому горлянку акуратним півколом від правого вуха до лівого. Рана була гарненько зшита, та китаєць однаково виглядав, наче зі жахного сну.
Феннер прикрив його обличчя носовичком.
Оце деньочок! буркнув.
Поки він отак стояв, розмірковуючи, що робити далі, задзвонив телефон. Підійшовши ближче, Феннер схопив слухавку.
Голос Поли звучав схвильовано.
Вона зникла, Дейве! повідомила секретарка. Щезла, тілько-но ми дісталися «Балтимору»!
Феннер насупив брови.
Хочеш сказати, що її викрали?
Ні, вона просто втекла від мене! Я саме замовляла для неї номер у готелі, як побачила, що вона стрімголов мчить до виходу! Коли вибігла слідом, її там уже не було!
А що з грошима? Вони також зникли?
Ні, гроші у мене. Але що мені робити тепер? Повертатись у контору?
Феннер поглянув на китайця.
Трохи потиняйся «Балтимором» і замов собі ленч. Щойно звільнюся, приїду до тебе. Зараз у мене клієнт.
Але ж, Дейве що робити з дівчиною? Може, ти б уже приїхав?
Феннер ставав нетерплячим.
Тут я бос! кинув коротко. Цей тип у мене з кожною хвилиною стає дедалі холоднішим та холоднішим... І боюся, що не від благородного гніву.
Він жбурнув слухавку й придивився до китайця.
Ну ж бо, дорогесенький, тобі саме пора прогулятися...
Пола просиділа у вестибюлі готелю «Балтимор» аж до третьої. Її неспокій сягнув апогею, коли врешті, о чверть по третій, Феннер, прямуючи до неї, пересік залу брови нахмурені, очі жорсткі та холодні. Подаючи їй жакет, що лежав на вільному стільці поруч, сказав:
Ходімо, крихітко, мені треба з тобою поговорити.
Пола пішла слідом за ним у майже порожній бар.
Феннер провів її до столика у дальньому кінці приміщення саме навпроти входу Трохи відсунув столик од стіни так, щоби бачити вхідні двері.
Отже, тобі випивка подобається вже більше, ніж парфуми? запитав, сідаючи поруч. Думаєш, тут можна замовити щось пристойне?
Дотепно, зауважила Пола. А що ще може робити дівчина в такому місці? Я випила лише три «рожеві дами» . Щось не так? Я аж три години насиджувала тут мозолі на задниці!
Феннер кивнув офіціантові.
Не кажи «задниця». Це вульгарно.
Він замовив два подвійних віскі та імбирний ель.
Сидячи спиною до Поли, Феннел спостерігав, як офіціант готує напої. Коли той поставив випивку на столик, налив собі у склянку віскі, а в іншу плеснув ель, підштовхнувши її до Поли.
Тобі слід пильнувати за кольором свого обличчя, крихітко, порадив, одним махом вихиливши півсклянки віскі.
Пола зітхнула.
Викладай, що хотів, сказала вона нетерпляче. І відпусти мене нарешті в туалет. Я терплю вже три години.
Запаливши сигарету, Феннер відкинувся у кріслі.
А ти переконана, що міс Дейлі вийшла без сторонньої допомоги?
Пола кивнула.
Усе було саме так, як тобі й казала. Я підійшла до рецепції, щоби замовити номер. Вона стояла за мною. Я зняла рукавички, щоб розписатись у книзі гостей, і відчула, що за моєю спиною нікого нема. Озирнувшись, побачила, як вона вискакує на вулицю. Мчала так, ніби за нею сто вовків гналося. Поки я пройшла крізь двері-вертушку, за міс Дейлі вже й загуло. Кажу ж тобі, Дейве, я була в шоці! Але найбільше схвилювало те, що її гроші залишились у мене! Думаю, це була справді блискуча ідея віддати гроші мені.
Феннер похмуро вишкірився.
Ти навіть уявити не можеш, як мудро я вчинив, крихітко. Та я молодець, що відіслав тебе разом із грошима! Ну, що там було далі?
Я повернулася в готель, попросила на рецепції конверт, запакувала гроші й віддала їх на зберігання касирові. Тоді знову вискочила надвір, але нічого нового не помітила, тому зателефонувала тобі.
Феннер кивнув.
Добре. Якщо ти впевнена, що її ніхто не штовхав у спину, то поки на цьому й зупинимося.
Цілком упевнена!
А тепер слухай. Тут усе не так просто. Коли ти пішла, хтось підсадив до нас у приймальню мертвого китайця, та ще й із перерізаною горлянкою.
Пола підскочила на стільці.
Мертвого китайця?
Феннер сумно посміхнувся.
Так. Той
китаєць мав перерізану горлянку й був уже мертвий, коли його нам підкинули. А чому це зробили, дідько його зна. Щойно побачивши, я запитав себе: «Навіщо?». Чоловічка підкинули або як попередження, або як наживку. Та я не хотів ризикувати, тому швидко перетягнув його у порожню кімнату в кінці коридору. І добре зробив, бо то була таки наживка. Не минуло й кількох хвилин, як до мене у контору ввалилися троє поліцейських. Вони шукали того китайця, і, повір мені, я ледь стримався, щоби не розреготатись їм просто в лице.