Не відаючи, що відбувається, Андерс спостерігав за бульваром: кивав тим, хто кивав йому, прикладав руку до кашкета для тих, хто був гідним його привітання, і грівся на сонечку.
Відколи у моді зявилися міні-спідниці, коротенькі топи та напівпрозорі сукні, життя Андерса стало значно цікавішим. Він оцінюючи розглядав дівчат, які проходили повз. Як швейцар, він жив за рахунок старих товстих багатіїв, але не розгубив смак до довгих ніг, апетитних задків і пружних грудей.
Нарешті зявилась місіс Данк Бровлер.
Андерс чекав на неї. Вона незмінно зявлялась о цій порі. Швейцар якнайщиріше привітався, осяявши її яскравою, доброю, приязною усмішкою усмішкою, яку він умикав тільки для дуже особливих людей.
Місіс Данк Бровлер була невисокою, огрядною жінкою далеко за шістдесят. Можливо, слово «огрядна» дещо применшувало реальну ситуацію. Майже усі свої шістдесят сім років вона щодня зїдала пять великих порцій, і змогла вкрити своє маленьке тільце таким шаром жиру, що навіть слон міг би позаздрити. Вона була однією з багатьох ексцентричних осіб, що весь час жили у готелі. Можна навіть не говорити, що вона була багатою, ось тільки ніхто не знав, наскільки багатою. Але сам лише той факт, що вона займала один із найкращих номерів люкс у готелі, який коштував їй триста доларів на день, свідчив, що була вона дуже багатою.
Після втрати чоловіка, якого вона довела до божевілля, місіс Данк Бровлер за три долари купила у собачому притулку велику кудлату суку. Андерс був певен, що стару надурили. Хоча собака була лагідною, але сноб Андерс одразу помітив, що псина ця безпородна.
Матері цієї собаки мало би бути соромно за себе, заявив він другому швейцарові, коли вони обговорювали псину.
Але для місіс Данк Бровлер Люсі, а саме так вона назвала собаку, була її дитиною, її найдорожчим майном, її другом, її співрозмовником, і Андерс, розуміючись на людських слабкостях, прийняв цей факт.
Тож коли місіс Данк Бровлер у струменіючій білій сукні, яка викликала б захват у будь-якого рекламного менеджера компанії «Проктор-енд-Ґембл », і у велетенському капелюхові, оздобленому штучними вишнями, абрикосами і лимонами, зявилася, щоб вивести Люсі на ранковий моціон, Андерс був тут як тут.
Доброго ранку, мем, привітався він, кланяючись. Як почувається сьогодні
міс Люсі, мем?
Місіс Данк Бровлер сяяла від задоволення. Вона вважала Андерса приємним чоловіком, його доброта і зацікавленість долею Люсі переповнювали серце старої радістю.
У неї все чудово. Просто чудово, відповіла вона, променисто усміхаючись до собаки, що хекала біля її ніг, а потім продовжила: Люсі, дорогенька, скажи любому Андерсові «добрий ранок».
Собака перегодованим знудженим поглядом подивилась на Андерса, потім, наморщившись, надзюрила калюжку просто на червоній доріжці.
Ох, дорогенька, місіс Данк Бровлер безпомічно подивилась на Андерсона. Треба було вивести мою дівчинку трохи раніше. Це усе я винна.
Доріжку приберуть, вичистять і покладуть іншу, але це вже був не Андерсонів клопіт. Стара платила триста доларів на день, щоб жити у цьому готелі, тож не було через що побиватись.
Маленькі неприємності трапляються, мем, тільки й сказав він. Сьогодні чудовий ранок для прогулянки.
Так. Прекрасний ранок. Доки Люсі снідала, я слухала пташок. Вони...
Це були останні слова місіс Данк Бровлер.
Куля пробила її чудернацький капелюх і влучила просто у мозок. Жінка заточилась і впала на червону доріжку, ніби поранений слон.
Менше секунди Андерс дивився вниз на мертву жінку біля його ніг, а потім увімкнувся його натренований військовою службою мозок. На війні він бачив багатьох чоловіків, убитих снайперами, пострілом у голову, тож одразу зрозумів, що відбулось. Він роззирнувся, пронизливі очі вдивлялись у далекі вершини дахін. Доки жінки верещали, чоловіки кричали і проштовхувались наперед, доки машини зі скреготом зупинялись, Андерс краєм ока помітив чоловіка, який на мить визирнув з-поза низеньких стін, що оточували дах на нічному клубі «Пелота».
Андерс не марнував часу на товкотнечу й крики. Протиснувшись крізь юрму, що весь час збільшувалась, він вирвався на дорогу і кинувся до нічного клубу в кінці бульвару.
Джеку!
Не зупиняючись, Андерс озирнувся. Позаду він побачив офіцера поліції Макнейла, який ледь встигав за ним.
Той виродок там нагорі! пропихтів Андерс і показав на дах нічного клубу. Побігли, Падді! Ми дістанемо його!
Але вік, розмірене життя і забагато порцій віскі «Катті Сарк» невідворотно вплинули на ноги Андерса. Його біг сповільнився, і Макнейл наздогнав товариша.
Я бачив його! відсапувався Андерс. Пожежні сходи, Падді!
Макнейл хрюкнув у відповідь і пробіг повз Андерса, його великі руки вже діставали зброю з кобури. Люди нажахано дивились на полісмена, забираючись геть із дороги. Ніхто з них не побіг за ним на підмогу. Це була виключно справа поліції їм-то навіщо ризикувати?
Пок Тоголо зісковзнув пожежними сходами. Макнейл у цей час обережно обходив будівлю. Вони одночасно помітили одне одного. Макнейл побачив ув індіанця в руках гвинтівку. Він напружився, випнуті груди важко здіймались від бігу, і підняв руку з пістолетом. Щойно його палець притис курок, він відчув потужний удар у груди, який збив його з ніг і повалив на землю.