Тим часом Бейґлеру не так пощастило з Гамільтоном.
Слухайте... Я знаю, все трапилось щойно, нетерпляче торочив Гамільтон, але ви вже повинні мати якісь зачіпки. Маккуїн не остання людина. Його вбили на замовлення... Як Кеннеді! Хіба не розумієте, що це найбільша новина за останні роки в цьому паршивому місті!
Розумію, це новина, сказав Бейґлер, дістаючи жуйку, але до чого тут Кеннеді? Маккуїн же не президент США.
Ви поділитесь зі мною інформацією чи ні? нервував Гамільтон.
Якби я мав що розповісти, Піте, то вже зробив би це, заспокійливим тоном відповів Бейґлер. Наразі нічого не відомо.
А та гвинтівка з прицілом, викрадена у Данваза, вона може бути зброєю вбивства?
Бейґлер знизав плечима.
Ти вмієш висувати здогади так само добре, як і я. Ми розглядаємо таку можливість.
Коли у вас зявиться щось для мене?
За кілька годин. Опівдні у штабі поліції відбудеться прес-конференція.
Гамільтон свердлив поглядом Бейґлера, та сержант навіть оком не повів.
Гаразд... Це все, що ви можете сказати?
Так.
Гамільтон збіг сходами до машини. Упевнившись, що журналіст поїхав геть, Бейґлер пішов до будинку і побачив, що Террелл вже неабияк просунувся. Він саме стояв, слухаючи розповідь Токо. Коли Токо втомився, інформації у Террелла було більш ніж досить. Лишившись наодинці з Бейґлером, Террелл показав йому записку.
Бейґлер вивчив її і вилаявся собі під носа.
Якийсь божевільний.
Може, й так, а може, лише вдає.
Обоє чоловіків добре знали, що божевільний зі зброєю найвигадливіший убивця, якого важко загнати в кут.
Бейґлер поклав до пластикового конверта записку, яку отримав від Токо.
Віднесу це хлопцям у лабораторію, та на шляху до машини він раптом зупинився. Гамільтон, як завжди, налаштований вороже. Він здогадується про викрадену гвинтівку. Розголосу нам не уникнути.
Це зрозуміло.
Террелл сів у машину.
Не минуло й пяти хвилин, як вони поїхали, і Піт Гамільтон знову зявився перед будинком. Він поговорив з Токо, привіз свого фотографа, зробив кілька
знімків і поїхав із місця подій до того, як два репортери з інших конкуруючих новинних агентств примчали до маєтку вбитого.
Гамільтон встиг до випуску теленовин об 11:00. Фото викраденої гвинтівки, будинку Маккуїна та багатоповерхівки поодалік від маєтку миготіли одне за одним на екрані. Про записку від Карателя Гамільтон теж розповів своїм глядачам.
Хто цей чоловік? запитував репортер. Чи завдасть він іще одного удару?
Опасистій і неповороткій Берті було далеко за пятдесят. Мотель забезпечував їй прожиття: гроші на харч, як, бувало, примовляла вона. А що Берта, окрім як їсти, нічим більше не займалась, то і мотель її можна було вважати справою прибутковою.
Зазвичай у мотелі зупинялися солодкі парочки, та й то лише на одну ніч. Тому Берта була неабияк здивована і вдячна небесам, коли увечері, напередодні вбивства Маккуїна, біля мотелю зупинився запилюжений «бюїк» і респектабельний на вигляд індіанець ввічливо поцікавився, чи не міг би він із друзями винайняти у мотелі дві кімнати на тиждень, а можливо, й довше.
Ще більше вдячності Берта відчула, коли постояльці погодились на ціну, не торгуючись. Індіанець з готовністю пристав на всі її умови, і Берта навіть пошкодувала, що не запросила вищу ціну. Крім того, індіанець ще й наперед оплатив за обидві кімнати. Єдине, що трохи спантеличило хазяйку, так це друзі індіанця ними виявилися білий молодий чоловік і біла молода дівчина, але Берта сказала собі, що це вже її не стосується.
Індіанець записався в журналі реєстрації як Гаррі Лукон, а двох інших вписав як містера та місіс Джек Аллен.
Вони пішли до ресторану, у якому порядкував темношкірий помічник Берти вісімдесятипятирічний Сем, якому, попри свій вік, ще вдавалось підтримувати задовільну чистоту в кімнатах і готувати сякі-такі нудні страви, коли про це просила Берта, а траплялось таке вкрай рідко. Зївши по перегрітому гамбургеру і по шматку недопеченого яблучного пирога, заливши це все рутбіром, троє пожильців пішли до своїх кімнат, і Берта забула про них.
О 22:00 інші гості Берти троє підстаркуватих комівояжерів пішли спати. У мотелі стало тихо. Пок Тоголо постукав у двері Чакової кімнати. Двоє чоловіків про щось перешіптувались, і Меґ даремно намагалась розчути, про що вони говорили. Чак наказав дівчині лягати спати, а сам вирушив із Поком до Парадайз-Сіті.
З того, як впевнено Пок керував «бюїком», коли вони вїхали у місто, Чак зрозумів, що індіанець знає Парадайз-Сіті, як своїх пять пальців. Вони кілька разів обїхали навкруг торгового кварталу, доки Пок розяснював подальший план дій.
Індіанець усе організував. Під заднім сидінням лежали металевий гак і довгий сталевий трос. Зірвати решітку, що захищала складське вікно зброярні, було дитячою забавкою.
Доки Чак, обливаючись потом, напружено слідкував за темним провулком, Пок проліз через вікно усередину. Десь за хвилину він уже передав Чакові гвинтівку, оптичний приціл і коробочку з глушником. Усе це Чак склав під сидінням у машині.
Вони поїхали назад до мотелю.
Лягай спати, наказав Пок, коли вони зупинились перед вікнами Чакової кімнати. Не кажи їй ані слова. Зрозумів?