Французи, італійці, іспанці погодились на тому, щоб іменники були тільки чоловічого та жіночого роду. Один чорнявий, кучерявий молодий учений з Неаполя сказав: «Наше слово «бамбіно» означає «дитя». Дитя це морока для матері, але радість для батька. Отже, «бамбіно» чоловічого роду. А слово «страда» означає «вулиця». На вулиці сміються, плачуть, теревенять і все це інколи одночасно. Чисто по-жіночому. Отже, «страда» у нас жіночого роду».
Так без великих труднощів дійшли згоди італійці, французи, іспанці та португальці. Зліва й справа по четверо темнооких учених пройшли по колодах до вершини пагорба, і в хить-хить-хатках зосталися тільки росіяни, голландці, німці та деякі інші вчені.
Голландці домовилися перші. Вони поділили свої іменники теж на дві купи, але не так, як італійці. Оскільки вони держалися думки, що чоловік і жінка живуть разом; то й об'єднали чоловічий і жіночий рід докупи. А решту слів віднесли до середнього роду. Дитя чи курча це середній рід. Готово! Klaar! In orde! Отаким практичним способом домовились голландці, і їхній поділ прийняло ще багато вчених, що пройшли справа й зліва на вершину пагорба.
Настала черга росіян. Вони поділили іменники гарненько на чоловічий, жіночий та середній рід, а розрізняти їх вирішили по закінченню. Коли слово кінчається на приголосну це здебільшого чоловічий рід, коли літерою «а» чи «я» здебільшого жіночий, коли «е» чи «о» середній. Наприклад: «хліб» чоловічий, «вода» жіночий, «море» і «небо» середній. Хорошо! Точка!
Минув якийсь час, поки росіяни поділили свої слова. Але зрештою впорались і з цим, і більшість учених, які ще сиділи в цегляних хатках, зробили за прикладом росіян і, зберігаючи рівновагу, пройшли справа та зліва на середину пагорба, а потім із полегкістю спустились у діл.
Тепер нагорі, в хить-хить-хатках, зосталися тільки ті вчені, котрі говорили по-німецькому: німці, австрійці та швейцарці, по троє в лівій і правій хатці.
На превеликий жаль, ці шестеро вчених ніяк не могли дійти згоди. Майже через кожне третє слово
виникали суперечки, і не раз гойдалка з колод починала так сильно хитатися, що обидві хатки аж з місця зсовувались, і ті вчені, котрі вже стояли під горою, перелякано розбігались, бо думали, що вони впадуть.
На щастя, шестеро вчених у хатках швидко вгамовувались, але, на жаль, ненадовго. Бо незабаром знов спалахувала суперечка.
«Сокира чоловічого роду! Бо сокира подужає найміцніше дерево!» гукав солідний швейцарець із лівої хатки.
«Ні, жіночого! заперечував австрієць із правої хатки. Бо сокира гостра, як жіночий язик!»
«Усе не так! пискливе озвався німецький професор теж у правій хатці. Сокира і те, і те. Вона допомагає жінці в господарстві й чоловікові на роботі. Треба, щоб сокира була середнього роду!»
І знову хить-хить-хатки сильно розгойдувались, і знов учені внизу розбігались на всі боки. Вони боялися, що хатки попадають їм на голови. А крик угорі ставав усе запальніший:
«Павук Він Вона Воно Вулиця Він Ні, вона!.. Воно!..»
Той крик аж розполохав усіх птахів у околиці.
Коли вчені, що стояли біля підніжжя пагорба, побачили, що хатки розгойдуються дедалі дужче, вони вирішили врятувати життя своїм шістьом колегам нагорі й допомогти їм при розподілі іменників. Вони назбирали на березі Євфрату плескатих камінців, надряпали на кожному німецький іменник і скидали ті камінці на купу. Купа вийшла чимала. Потім попросили, щоб із кожної хатки спустили їм мотузку й поприв'язували до тих мотузок по великому порожньому кошеві метрів на два від землі. Третій кіш поставили біля купи камінців зі словами. Коло цього коша став найвищий з учених негр із Африки, що мав зріст два з половиною метри.
«Панове! гукнув він. Я беру всю справу в свої руки. А то шановні швейцарці, австрійці та німці, боюсь, ніколи не дійдуть згоди! Будь ласка, гукайте мені згори, якого роду яке слово! Слова чоловічого роду я кидатиму в правий кошик, жіночого в лівий, а середнього в оцей, що стоїть переді мною! Ну, починаймо!
Високий негр узяв з купи камінець і голосно гукнув: «Берг!» (Гора.)
Згори хором відповіли: «Він!»
І камінець полетів у правий кошик.
«Танте!» (тітка) гукав африканець.
Учені відповіли: «Вона!»
Камінець полетів у лівий кошик.
«Шіф!» (судно) гукнув негр.
Згори й звідусіль залунало: «Він!», «Вона!», «Воно!» Але найгучніше гукали: «Воно!» І високий учений кинув камінець у кошик перед собою.
Далі пішло куди жвавіше слово за словом, камінець за камінцем. Але незабаром у лівому коші назбиралось забагато камінців, так що гойдалка з лівого боку почала відчутно перехилятись униз. Вчений-негр швидко кинув у правий кіш три повні жмені камінців, не дивлячись, які слова стоять на них. Але тепер гойдалка перехилилась на правий бік. Шестеро вчених у хатках зарепетували на ґвалт: вони боялись упасти. Тоді високий африканець навмання кинув жменю камінців у лівий кіш і зразу ж набрав другу жменю. Але цього разу гойдалка врівноважилась, і чорношкірий учений, зітхнувши з полегкістю, бездумно висипав ту жменю в кіш перед собою.