Що ви, Юзефе, нам просто пощастило, врешті промовив він.
Кидайте цю вашу скромність і приймайте почесті, вигукнув нетверезий Сагнушко. Голото, нумо до гурту!
О, мій дорогий друже, сміючись, вигукнув Мнішек до Голоти, товариш у страшній пригоді, герой достойний Олімпу. Скажи старості, що то ми вдвох... Як два Аякси з Іліади, як Геракл і Полай, як Персей і Тезей. Удвох проти Звіра з Аїду, Голота слухав цей потік свідомості, не перериваючи, та з таким кислим виглядом, що Мнішек, навіть нетверезий, щось таки второпав і замовк. Щось сталося, ліценціате?
Пане Міхале...
Та кажіть уже швидше!
Що?
Доведеться відкласти наш тріумф, Голота без запрошення впав на мяке крісло, що стояло поруч, і переповів те, що тільки-но розповів Ярині Ястжембець. Обличчя магнатів усе більше смутніли.
Отакої. То ми вже не герої... розвів руками Мнішек.
Та очевидно було, що найбільше засмутився Сангушко, котрий уже вирішив, що спекався проблеми, якою мучився ось уже рік.
Так хто ж убиває? запитав він безпомічно, виливши на свій жупан добру половину бургундського з келиха. Голота лише знизав плечима й неохоче почав згадувати розповіді селян з Лишні.
Ще селяни говорили... про вовкулаку, справжнього вокулаку, не вовка, Сангушко коротко реготнув, усміхнувся і Мнішек.
Це людина, що на вовка перетворюється? запитав староста глузливо.
Саме так, і селяни в горах вірять у це, як у Бога, промовив Голота.
Наші мудрі селяни вірять у таку кількість дивних речей, мій дорогий друже, що, я думаю, у вас очі повилазили б, якби я розповів вам хоч трохи з того, що вони тут роблять, промовив почервонілий кременецький староста.
Що саме? зацікавлено запитав Мнішек.
Я ж кажу, що завгодно. Чари, магія, відьми. Мені лише цього тижня он нарозповідали. Одна он нащось землю з могили крала, інша щось підливала у їжу пану причаровувала. І це, мій милий Мнішеку і шановний Голото, люди роблять у вісімнадцятому столітті! Подумайте тільки!!!
Біля будинку Хохриттера він був за хвилин двадцять і загатив у вікно кулаком, немов хотів розтрощити скло. Двері обережно відчинилися, і звідти на нього подивилося злякане й заспане обличчя німця у незмінних окулярах.
Голото? ошелешено дивився старигань на Голоту, що нервово сіпався в нього на порозі.
Немає часу пояснювати! Шановний лікарю, ви ж бачили мою побиту спину. Як вона виглядала, ви ще казали мені?
Га? здивовано просипів сонний німець.
Як моя спина виглядала кілька днів тому?
Наче хтось виривав мясо кігтями, але... До чого тут це, Голото?
Дякую, лікарю, Голота повернувся й побіг у ніч. Серце мало не вискакувало з грудей, а в голові колотилася єдина думка: «Тепер я знаю, що за Звір тут убиває».
Розділ 14 У якому Голота йде на побачення
«Навіть трохи шкода отак банально вбивати такого серйозного супротивника. Можна було, звичайно, влаштувати справжню дуель із секундантами, стати в позицію, стрімкими ударами загнати його в кут і розпанахати до поясу, але... Що ж робити, коли ти застав ворога у спальні, у сорочці й на нічному горщику, а за дверима можуть бути кілька підручних із киями. На війні, як на війні...», тільки-но подумав розслаблений Голота, як отримав такий удар по голові, що відлетів із ліжка, гепнувся своєю багатостраждальною макітрою об стіну й уже не мав бажання філософствувати.
Деякий час вони дивилися один на одного Голота, що крутив головою, намагаючись прийти до тями, і Болиць, що хапав повітря, наче короп, якого щойно викинули на берег. У руках кат тримав погнутого мідного баняка, в який щойно справляв свої природні потреби.
У Голоти перед очима світ крутився, немов на каруселі, він хотів було піднятись, та лише заточився й обіперся об стіну. Ліценціат торкнувся голови. Крові було мало, але один бік спух, немов усередині надули якогось пухиря. Голота повернувся до ката, який і досі пожадливо хапав повітря, але не міг навіть посунутись у його бік так йому було недобре. Вони мовчки дивилися один на одного, аж поки Болиць ледь-ледь прохрипів:
Чого ти хочеш?
Убити тебе, а чого ж іще, мляво вимовив Голота. Його нудило, хотілося лягти на підлогу й обійняти її руками.
Забирався б ти звідси, як тобі вдруге пощастило... З Кременця. Не випробовуй долі... задихаючись, проказав Болиць.
Не можу, скривився Голота, притискаючи руку до рани, яка почала вже пульсувати болем.
Чому? Така жага помсти? натужно шелестів Болиць.
Бо ти людей убиваєш, так же неспіхом, ледве виштовхуючи слова, промимрив Голота.
Злодіїв і вбивць... Аякже.
Невинних людей, Яську. Невинних людей.
Ти не був невинним, Голото, ти сам знаєш, за що потрапив до мене вперше, тримаючись за горло, прошипів Болиць.
Я не про себе...
А про кого? щиро здивувався Болиць.
Не прикидайся дурником, кате... Що, любиш людей насмерть канчуками забивати і серце виймати?
Про що ти кажеш, Голото? Я людей за присудом суду вбиваю і ніколи інакше. Ось тобі хрест, Болиць намагався перехрестися, але знову схопився рукою за горлянку.
Брешеш, собако, прогугнявив Голота. Зниклі люди то твоя робота. Забиваєш їх своєю девятихвосткою, а тоді серце їм вириваєш.