Для чого? з подивом подивився Голота на лікаря. Він уже притоптував і збирався піти в танок скрипка й бубон уже призивно звучали ринком. Крім того, ліценціат знову угледів Ярину Ястжембець, яка явно була готова почути відверту розповідь рятівника Кременця. Рятівник уже навіть відчував смак її поцілунку на своїх губах.
Голота хотів було скинути руку Можаровського з плеча, та той не вгамовувався, як кліщ, вчепився в рукава кунтуша і зазирав в очі, підштовхуючи ліценціата.
Нам треба дещо прояснити. Я трохи посидів над тілом отого нещасного Мільчека, якого знайшли жовніри в лісі. Зясував дещо дуже цікаве, та не знав, кому це розповісти, Можаровський нервово посміхнувся, відпустивши нарешті рукав ліценціата. Голота здивовано подивився на лікаря.
«Не битися ж із ним. Крім того, цей чортів лисань знає, як зачепити... Що ж він там міг побачити, у тій мішанині, на яку перетворився нещасний Мільчек?»
Голота повагався, озирнувся на Мнішека, який уже спустошив другу кварту пива, а іншою рукою обіймав міщаночку, шепочучи їй щось на вухо, і аж сплюнув із досади.
«Перемога, як при Кунерсдорфі. Виграв, але не зміг насолодитися плодами успіху. Справедливість на цьому світі таки річ ефемерна», Голота похмуро пішов за медиком, що проворно вимахуючи палицею, попрямував вуличкою на південь від ринку. Голота боровся з бажанням зламати ту палицю об згорблену спину. Йшов Можаровський дуже швидко, його супутник аж засапався, коли врешті вони зупинилися біля невеликої одноповерхової камяниці, що була, мяко кажучи, не в надто доброму стані, а простіше кажучи розвалювалася на очах...
Ось моє скромне житло, проказав лікар і відчинив двері. Прошу, пане ліценціате, Голота зайшов у розчинені двері будинку, за ним, запаливши свічку, рушив і сам медик. Прошу вниз, до підвалу. Там я тримаю тіло нещасного Мільчека.
Сходи, якими тюпали Голота й Можаровський, були вогкими й усенькі покриті мохом. Таким слизьким, що Голота кілька разів ледь не навернувся й не покотився вниз.
«Хай йому грець, цьому дурнуватому. Не вистачало ще тут зламати собі шию! І це в день, коли ти назавжди ввійшов у історію Кременця!»
Внизу було холодно, як у Сибіру. Голота здригнувся й зіщулився. Він побачив стола, де обкладене брилами льоду, лежало тіло Мільчека. Лікар запалив ще одну свічку.
Я хотів би з вами порадитися, Голото, впер кулака в стіл Можаровський, пильно вглядаючись в обличчя ліценціата.
Зі мною? здивувався Голота. Але я не медик. Я, звичайно, ходив на лекції анатомів в Падуї та Болоньї, але, зізнаюся, зрозумів небагато.
Я знаю, що ви не медик, але ви маєте досвід, так сказати, спілкування з мерцями.
Не буду сперечатися...
То подивіться сюди, Можаровський різким рухом зірвав рядно з тіла.
Ви зникли з власного свята досить несподівано.
Назвати це святом було б занадто... буркнув Голота.
Чому ж?
Скоріше, це сценка з комедії, і скоро ми з Мнішеком із тріумфаторів перетворимося на двох дурнів, Арлекіна та Пульчінелла... Точніше вже перетворилися, потер ліценціат потилицю.
Це як? Розкажіть...
Думаю, скоро всі це зрозуміють...
Що саме? у голосі варшавської гості почулося роздратування.
Що то не вовк убивав!
Чому? здивувалася Ярина.
І ми обидва помилялися, убивства продовжаться, уперто вів далі ліценціат, неначе не чуючи Ярину.
Чому ж? аж крикнула Ярина, яку вже розізлили ці напівнатяки та недомовки. Ви можете відповісти на це досить просте запитання!? схопила вона Голоту за рукав. Той підняв голову й подивився їй в очі.
Щойно судовий лікар показав мені тіло забитого Мільчека, точніше те, що від нього залишилось. Його рани....
На Бога! Що там із ранами?
Ви знаєте, як полює вовк? Вовки то не великі коти, як, наприклад, леви чи тигри. Вони кусають. Так-от, слідів від укусів на тілі жертви немає... Я щойно бачив.
Це нічого не доводить, заперечила Ярина. Самих тіл багатьох зниклих немає. Та й тіло Мільчека є лише тому, що Звіра злякали, найімовірніше.
«Наприклад, я власною персоною», подумав Голота.
Можливо, але хтось усе ж встиг пошматувати тіло саме кігтями. І ще я не думаю, що звичайний вовк зміг би зробити те, що я бачив, Голота знову пережив напад нудоти, як і щойно у підвалі Можаровського.
У Мільчека не було серця... сказав він, і у Ярини сіпнулися губи...
Вовкулака, прошепотіла вона, і цього разу Голоту й самого сипонуло мурашками по спині.
Пан Міхал та пан Юзеф саме грали в шахи. Судячи з кислої фізіономії Сангушка, шахіст із нього був такий собі, і розчарування кременецький староста намагався залити штофом бургундського. Не відмовив собі у вині й молодий Мнішек. Як і Голота трохи раніше, він почувався героєм і тепер задоволено слухав пяні компліменти Сангушка.
О, пане ліценціате! староста Сангушко побачив Голоту, що зайшов до зали зі скорботною міною. Давайте, Міхале, ще раз випємо за ваше з Голотою здоровя. Про ваш героїчний вчинок сьогодні гуде вся Кременеччина, а завтра заговорить уся Річ Посполита. Присягаюся! нетверезо белькотів Сангушко Мнішеку під вухом. Тому ця похвала, хоч і з вуст пяного друга все ж видавалася дуже приємною, і він лише мружив від задоволення зелені котячі очі.