Як це? обличчя ката витяглося.
Актор із тебе нікудишній, повір мені.
Так то не Звір, якого ви сьогодні з Мнішеком притягли?
Не прикидайся, знову промимрив Голота. Я бачив на тілі жертви сліди твоїх канчуків... Перетворюєш груди людей на кашу своїм нагаєм із кігтями? люто випнув губи Голота.
А що, тільки я маю девятихвостку по всьому старостві?! І навіщо мені вбивати? обурено зашепотів Болиць.
Бо ти хворий звір, Болицю. Ось чого. Отримуєш задоволення від болю інших.
То скажи мені, навіщо мені це робити? Десь у глухих лісах? Я ж і так убиваю людей! Цілком легально і зі згоди церкви, старости й магістрату. Навіщо трястися, ховатися й чекати, що мене знайдуть та четвертують на площі?
Бо ти...
Бо я «хворий звір»? Так-так, я зрозумів тебе, насмішкувато прохрипів Болиць.
Ти обрав дуже зручну позицію, кате. Упевнений, що маєш непохитну залізну причину, чому на тебе ніхто не подумає...
А ти вигадав собі дуже зручного вбивцю. Який навіть не може захиститися, бо ти за нього все вирішив.
Де ти був того ранку, коли вбили Мільчека, Болицю?
Якого ранку?
Першого дня листопада.
Дай подумати. Це ж неділя.
Так, неділя.
Була в мене робота. На майдані. Відьма Хриська, що чаклувала проти пана Торжевського. Можеш перевірити. А то її спитати, на Медовій вона живе. Правда, як вона розкаже без язика? Болиць широко посміхнувся, та знову скривився від болю.
О котрій?
Опівдні.
Ти мав доста часу, аби зранку доскакати до Кременця з лісу.
Мабуть, я оце саме маю чарівного коня, що літає під хмарами, дихає вогнем і пускає вітри, і часто літаю на ньому до Львова, а як є трохи більше часу, то й до Кролевця...
Я не вірю жодному твоєму слову, проказав Голота, та почувався він уже не так упевнено.
Ти знаєш, я дуже рідко коли не буваю вранці вдома, поволі проказав Болиць.
Чого це?
Замість відповіді Болиць ухопився за балясину ліжка й поволі встав. Голота стрепенувся і також обіперся на коліно, а тоді, тримаючись за стіну, підвівся й повільно витяг великого захалявного ножа.
Болиць дивився на криве, геть поколупане щербинами лезо своїми бляклими очима й жодного разу не зморгнув. Тоді повернувся до Голоти спиною, дошкандибав до бічних дверей і штовхнув їх. Там були сходи, що тягнулися нагору, і кат повільно ними поліз.
З величезним зусиллям Болиць піднімав ноги й перся на верхотуру. За ним обережно йшов Голота, чекаючи від литвина якогось підступу. Дибаючи, як дві каліки перед церквою, Голота й Болиць таки дісталися гори. Кат відкрив заслінку, і Голота відразу оглухнув. Сотні звуків хлинули на нього зусібіч.
З виряченими очами він повів головою, не розуміючи, куди потрапив. Навколо була зелень, неначе влітку, і звідусіль щебетали, кректали, співали й тьохкали птахи. Сині, зелені, різнокольорові, з довгими хвостами й химерно вигнутими дзьобами, вони перелітали з гілля на гілля ліан, що росли в здоровенних горщиках, сиділи й дивилися на відвідувачів сотнями чорних блискучих очей.
Що це за бісової віри горище? Це ти мене так угатив, що мені тепер ввижається якась дурня? ледь спромігся вичавити з себе Голота, очманіло дивлячись на ці джунглі в будинку серед волинських снігів.
Це справа всього мого життя, гордо вимовив Болиць.
Я думав, що людей катувати на дибі то справа твого життя, підлий вилупку, зачаровано крутив головою Голота.
Ні, то робота. З опівдня до вечері катування. У неділю страта. Без свят
і вільних днів.
А ти таки хворий, Болицю. Катувати людей і зробити такий рай у себе на горищі.
Я до птахів завжди мав приязнь. Через те й погорів у Могилеві. Украв дорогого сокола в пана Мацевича, але той здійняв ґвалт, тож я мусив тікати. Тут став катом. А що скажеш робити бідному литвину, який замерзав під стінами цього благословенного міста? Не здихати ж з голоду. Спочатку було важко, але втягнувся, робота хоч і важка, але гроші маю. Не згірш, як людей убивати темними вечорами, як дехто, покосився він на Голоту.
Я краще здох би під брамою, прошепотів Голота, задерши голову. А що то, що то? збуджено заговорив він, несподівано тикаючи пальцем на самий вершечок високого горища.
Ramphastos toco. Я колись купив його в циган, а вони вкрали десь у Чехії. Потім тільки взнав, як воно називається. Токо чи тукано.
Я бував в Італії та Іспанії, але такого не бачив ніде. А отой, отой?
То червоний ара. Їздив голову відрубувати португальцю одному, у Львові. То забрав клітку.
То чого я маю тобі вірити? Як це все доводить, що ти зранку не міг бути в Кременецьких горах? несподівано запитав Голота.
Бо зранку я доглядаю за цим усім. Годую їх, напуваю, поливаю тут усе. Ніхто про цей сад не знає. От тепер лише ти...
От ти й піймався, радісно закричав ліценціат, сам же казав до Львова їздив голову рубати!
Давно то було. Зараз нікуди не їжджу. Магістрат не відпускає, та я й сам не хочу. Піди до магістрату, дізнайся, уже з три роки нікуди виїжджав...
І чого це після зустрічей із тобою я завжди виглядаю й почуваюся так божественно?
Бо тобі завжди щастить. Ти вже давно мав би не відчувати нічого, а бути закопаним отам за старим цвинтарем, як собака. Будеш пити? потягнувся Болиць до скрині.