Чиє б мукало. Чоловік із родимкою справді відмовився від високопарних просторікувань, тон помітно спростився. Особа, яка платить за вбивство своєї дружини, недалеко від ракла й гопоти пішла. Будете платити за негатив?
Волобуєв зітхнув, опустив револьвер.
Я дам вам гроші, жадібний мерзотнику. Але досить із вас пяти червінців.
Поми-илуйте! протягнув Пташка. Пятдесят рублів! Дайте хоча б тищу!
Не на базарі, відрубав титулярний радник. «Катеринка», таке моє останнє слово!
Дві тисячі рублів і сотня на додачу за смерть дружини. Я правильно розумію?
Слово честі, що більше слухаю вас, то краще розумію: переплатив від самого початку, зітхнув Волобуєв.
Гроші на бочку.
Оце нарешті ваші слова, яким я більше вірю, ніж базіканню про книжки й театри. Гліб Львович запхав зброю назад до кишені. Гаманець у кабінеті не тримаю. Зволите йти за мною.
Титулярний радник ступив до дверей.
Рвучко відчинив.
Завмер, уклякнув, прикипів до підлоги.
Як як ви зайшли
У проймі дверей стояли двоє.
Один грубенький, але не товстий. Радше міцний соковитий чоловік у котелку та довгому пальті, з-під поли якого визирали елегантні штани від костюму англійського крою. Волобуєв знав, що йому сорок сім, але пишні вуса, бачки й густа борода додавали років. І не згладжували негарні риси, якими наділила природа рід Ковалевських, навпаки, з вусами, бородою та гривою Серж, старший брат його дружини, ще більше нагадував чудовисько.
Пройшли крізь стіну, мовив той.
Ви ти знову прийшов знущатися? Ти не маєш права
Ковалевський не дав договорити. Посунув уперед, змусивши Волобуєва задкувати. Інший, незнайомий йому чоловік, у світлому пальті з хутряним коміром та теплому картузі, ступив за ним. Гліб Львович встигнув глянути через його плече. Барон спокійно, навіть байдуже, сидів біля канапи у великій залі й навіть позіхав. Ніколи ще на памяті Волобуєва його пес не поводився так при чужих без команди. Визнавав і слухався лише двох: самого господаря і його покійну дружину.
Серж тим часом також озирнувся на собаку, по тому щільно причинив двері.
Що тут відбувається? Волобуєв уже оговтався від несподіваного явлення. Панове, я вимагаю пояснень!
Якого чорта тобі пояснити, Глібе Львовичу? запитав Ковалевський. Виглядає, пояснення даватимеш ти.
Сергію Павловичу, до дідька ваші передмови, втрутився його компаньйон.
Тепер титулярний радник зміг краще роздивитися його. На вигляд тридцять років. Тонкі франтуваті вусики, обличчя та й уся постава зберігали відбиток шляхетної породи. Біла кістка в бозна-якому поколінні. Руки закривали білі шкіряні рукавички, які франт неквапом, палець за пальцем, почав знімати. Процес чомусь заворожив усіх трьох, присутніх при цьому: Ковалевський, Волобуєв, навіть Пташка кожен прикипів очима до дійства, мовби відкрив для себе новий чарівний ритуал і боявся пропустити хоча б одну його мить. Нарешті рукавички лягли на полицю каміна, з протилежного боку від Пташчиної шапки.
Панове, пропоную не товкти воду в ступі, мовив франт. Досить гратися, вистава затягнулася. Давайте одразу поставимо крапку.
Далі сталося дещо зовсім несподіване.
Франт ступив до вікна, наполовину закритого важким ламбрекеном, що його притримував шнур із китицею. Рука лиш взялася за край, а Волобуєву раптом стрельнуло в голову: коли він ішов з дому, це вікно не було так закрите, штору він сам відсунув далі, до стіни. Але на такі дрібниці не звернув увагу, коли зайшов сюди з Пташкою й почалися торги.
Рука гойднула оксамитову тканину.
На підвіконні стояв невеличкий прилад дивної, на перший погляд простенької конструкції. Довгастий циліндр, який повільно крутився, барабан приводила у дію ручка. Волобуєв не одразу, але згадав, де таке бачив: читав на дозвіллі журнал, де писали про різні чудесні технічні новинки. Але як це опинилося в його кабінеті, у зачиненій квартирі
Знайомтеся. Франт повернув ручку, зупиняючи прилад. Маємо фонограф, маленький, переносний. Зроблено в Швейцарії, більш досконала модель. Ось цей вал, торкнувся пальцем, вкрито шаром воску. Менше зношується, хоч звук усе одно поки не дуже гучний. Але ж нам вистачить, панове. Ми все почуємо.
Хочете послухати, як звучить, пане Волобуєв? Бюся об заклад, вас іще ніхто ніколи не записував такою ось апаратурою.
Він не Карузо й не Шаляпін, презирливо кинув Серж Ковалевський. Його голос не має цінності для історії. Зате в поліції музику, записану тут, неабияк оцінять.
Що що відбувається? Волобуєв уже зрозумів, його кинуло в піт, спершу холодний, потім гарячий, та інших слів знайти не міг, тож повторив папугою: Що тут відбувається?
Щодо тебе, Глібе Львовичу, не хочеться зберігати пристойність. Це саме по собі непристойно, завважив Ковалевський. Проте я все ж збережу її. Пристойно буде познайомити тебе з присутніми тут особами. Платон Чечель, людина відома в певних колах, прошу шанувати.
Титулярний радник впер погляд у франта.