Дай По щоці пішла сльоза. Будь ласка, дай.
Після любощів тобі закортіло підбадьоритися, додати настрою. Платон не зважав на скиглення. Підозрюю, ти й зранку причастилася. А ще підозрюю опікун твій, Михайло Іванович, він же Мішель, не дуже вітає твоє захоплення. Інакше про зникле кільце з кокаїном ти сказала б йому. Нарешті, отут увесь твій запас. До завтра вистачить, ти розрахувала. Аби мала ще десь заховану порцію, не впала б у паніку та істерику.
Не кажи нікому. Люсі витерла сльозу, шморгнула. Я знала, що тут буде нудно. Без порошку справді не підніму настрій. Він дозволяє не зважати на все й на всіх.
Удома теж нудно?
Вийти кудись можу тільки з Мішелем.
Золота клітка. Як порошок дістаєш?
Приносять. Є люди, домовляюся
Ясно. Більше питань не маю. Чечель покрутив перстеник між пальцями. Ти приклалася у ванній до порошку. Не помітила, як колечко впало на підлогу. Ногою буцнула машинально. Отямилася в кімнаті. Злякалася: хтось знайшов, таємницю розкриють. Тому прибігла до мене. Цікаво, чому вирішила мені довіритися.
Бо ти не такий, як усі вони. Я помітила Відчула Не знаю, як пояснити.
Але ж я колишній агент поліції.
Колишній. Хто порядний той і колишній.
Дякую за комплімент. Хоч мою порядність ти значно перебільшуєш.
Платон нарешті простягнув перстень власниці.
Люсі не ховалася, не соромилася: тут же відкрила сховок. Висипала невеличку гірку на стиснутий кулачок, зачинила скарбничку, розрівняла порошок нігтиком, втягнула порцію в ніздрю. Заплющила очі, постояла так трохи. Коли розплющила знову, Чечель побачив перед собою вже зовсім іншу людину.
Дуже спокійну.
Очі блищали, та погляд сповнився гідності й поважності.
Ви ж збережете мою маленьку таємничку, Платоне Яковичу, не питала, говорила твердо, упевнено.
Якщо ви самі її не розкриєте, Людмило
Тата звуть Олексієм.
Людмило Олексіївно, вам треба бути обережною. І з білим порошком, і взагалі у житті. Якщо опікуну не до вподоби ваше невинне на перший погляд захоплення, краще шукайте іншої розради. Між іншим, так, про всяк випадок: лікар Лавров лікує таких, як ви.
Неодмінно скористаюся вашою порадою. Люсі відповіла з підкресленою ввічливістю, навіть трохи блазнюючи. Треба йти, бо мій, як ви зволите казати, опікун ось-ось прокинеться. Не побачить мене поруч зажуриться.
Чечелю більше не було що сказати молодій жінці.
Вона ж надягнула перстень із бірюзою на середній палець лівої руки. Затягнула пас на халаті тугіше, бо за час розмови послабився. Уже взялася за ручку дверей та зупинилася, повернулася.
Мішель спить, наче ведмідь узимку. Я вимотую його, це йому подобається. Ви й тут вгадали, сищику. Я прийняла ванну після любощів. І мені це так само до душі.
Здмухнула цілунок з долоні.
Залишила бібліотеку.
Розділ 10. Маски
Ось перше, що кинулося в очі, коли Платон побачив Едвіна Мілкуса. Йому на якусь мить здалося це бутафорія, елементи машкари. Закортіло навіть порушити всі можливі правила, попросити дозволу поторсати господаря за бороду, аби пересвідчитися чи справжня. Вона не дуже пасувала до статури худого брюнета в інвалідному візку, робила дуже схожим на котрогось із французьких письменників-романістів. А окуляри в тонкій круглій оправі віддалено нагадували двоколісний велосипед і додавали не солідності, а радше карикатурності.
Чечель привітався з Мілкусом. Відчув силу, якої зовсім не очікував від паралізованого. Та одразу знайшов пояснення: кілька разів зустрічався з інвалідами, чия міцність перейшла в руки. Доводиться оперувати саме ними, аби пересуватися.
У Платоновій практиці, коли він лиш вступив на поліцейську службу, навіть був випадок: безногий задушив кремезного товариша. Жодної підозри, поки у пяному бахвальстві не зігнув на заклад величезну кочергу.
Мій чоловік говорить тільки англійською та німецькою, попередила Серафима перед тим, як представити його гостям. Я перекладатиму, але не все. Едвін не буде з нами довго. Він радий усіх бачити, та вчора ввечері скрутило, був напад. Добре, що з нами лікар.
Маю не зовсім той профіль, який вам потрібен, нагадав Лавров. Аби не стан нашого шанованого господаря, я додав би: на щастя, не той. Але ось щойно мимоволі порушив етикет.
Добре, що він вас не розуміє, закинув із докором Авакумов.
Про що ви, панове? здивувалася Серафима.
У домі хворого не згадують про здоровя, делікатно прояснила пані Мухортова.
Мій чоловік справді не потребує послуг медицини, яку тут має честь репрезентувати пан Лавров, мяко відповіла господиня. Едвін узагалі не почувається хворим. Так, не ходить. Зате їздить. І, що найголовніше, має світлий розум.
Чудово сказано! вигукнув Ковалевський. Бравіссімо!
Він не стримався. У пориві ступив до Мілкуса, нахилився, згріб в обійми, струснув. Серафима тим часом швидко переповіла чоловікові розмову німецькою. Коли Серж відсторонився, Едвін усміхнувся й кинув кілька фраз.
Насолоджуйтесь вечором, будьте щасливі, переклала дружина, додала від себе: Тим не менше, панове, добре, що серед нас є медик. Едвін, на жаль, не дуже добре почувається, болять суглоби. Тож за потреби лікар завжди поставить укол краще, ніж хтось інший.