День добрий добрим людям! пробасив мужчина. Я по ваші ду́ші!
Гості перезирнулися.
Тобто? Мухортов запитав від загалу.
Я тутешній управитель. Носок мене кличуть, Мартин.
Пожував тонкими губами, повів вусами, кахикнув. Якщо бажаєте, Мартин Панасович. Візники й сани найняті для вас. Дядьки всі тутешні, грушівські. Вони затягнуть ваші речі. Він розпрямив плечі, підніс голос, гаркнув: Чого стоїмо, дивимось! Раз-два, взяли! Бігом, бігом, кому сказано!
Візники немов чекали саме такої команди. Кожен взявся за багаж саме своїх пасажирів. Мужик, який віз Григоренка, затримався довше, приміряючись, як би так схопити одразу три валізи. Інші голів не ламали, більше однієї валізи прихопив із собою лише Авакумов.
Тарасе, чого зириш? Управитель тупнув на опецька з лопатою. Кидай усе, впрягайся ондо! Хутко!
Прислужник слухняно притулив реманент до ним же наваленої кучугури, поспішив на допомогу. Разом із кучером у чотири руки їм удалося підхопити за раз увесь багаж Григоренка. Одну валізу вони взяли з обох боків, і видовище чомусь розсмішило Люсі. Вона знову не стрималася, зліпила сніжку, вже збиралася кидати. Мішель, немов граючи, перехопив шкідливу руку, крутнув дівчину довкола осі, наче виконував фігуру вальсу.
Чечель побачив осуд в очах Ковалевського.
Мухортов демонстративно відвернувся.
Авакумов зігнув ліву руку в лікті, підставив дружині. Разом вони не пішли понесли себе до будинку.
За ними пішли Лаврови, про щось шепочучись на ходу.
Просимо, ласкаво просимо! вигукнув управитель.
Мухортови подалися разом із Ковалевським, і Чечель рушив останнім, замикаючи невеличку процесію. Носок обігнав усіх, у тому числі й носіїв, заскочив на ґанок і прочинив двері, аби носії зайшли й не пошкодили панських речей. Чекав на ґанку, мов брамник, поки не зайшов останній.
А потім зачинив двері зсередини.
Гості опинилися в широкому передпокої.
Звідси в різні боки нагору вели мармурові сходи, обгороджені масивним поруччям зі штучного мармуру. Виразності їм додавали розетки, у які декоратор вписав керамічні чотирилисники. Такі самі оздоби прикрашали аркові склепіння над сходами. Поважності додавали дві темні невисокі колони на майданчику між поверхами. Ліворуч у кутку Платон помітив прямокутні широкі двері ліфт, модна новинка в багатих домах. Праворуч коридор завертав у дальнє крило, де розмістили побутові приміщення: кухню, буфетну, людську кімнату й таке інше.
Ласкаво просимо!
Вона зявилася з-за рогу, з широкої арки, яка вела в прохід, що за великим залом опоясував увесь перший поверх. Вдягнена звичайно й водночас зі смаком. Просторі, скроєні на східний манер шаровари й така сама блузка мали явити гостям хазяйку, здатну навіть у домашньому одязі виглядати парадно. Каштанове волосся розтікалося по плечах, згори його тримав тонкий позолочений обруч із невеличким завитком у вигляді троянди. Ноги господиня взула в легкі сапянові пантофлі-човники.
Ми всі вже трошки знайомі, тож можемо без зайвих церемоній.
Чечель переступив із ноги на ногу.
О, нове обличчя! Коли так, доведеться дотриматися світських звичаїв. Серафима Мілкус.
Платон Чечель.
Мій добрий товариш і побратим, втрутився Ковалевський.
Той самий Чечель чи є ще один? вихопилося в Авакумова.
З усією повагою, можна знайти двох Платонів. Та й Чечель не рідкісне прізвище, сухо кинув Серж.
Той самий? Тонкі брови Серафими скочили вгору, в очах блиснули подив та цікавість. Панове, ми з чоловіком прибули не так давно. Маємо свій клопіт, зовсім не знаємо тутешніх світських пліток.
Вони не зовсім світські, сказав Авакумов. Швидше навпаки. Вважаю за обовязок застерегти
Отак одразу, на порозі? Навіть не випивши кави?
Загасити іскру небажаної саме тут і тепер пожежі в хазяйки дому вийшло просто й елегантно.
Сподіваюся, шановане товариство припасло для нашого довгого зимового вечора чимало цікавих історій, цвірінькнула вона. Не приховаю, ми з Едвіном дуже хочемо стати своїми в місцевому середовищі. Я повернулася додому, де давно не була. Тож маю за короткий час почати жити тим, чим живете всі ви. Це може звучати дещо наївно, незвично й пафосно. Але з розумінням того прошу наперед мені пробачити.
Вона говорила з дуже легким, майже невловимим акцентом. За інших обставин Платонові могло здатися, що Серафима з невідомої причини навмисне його імітує. Відкидала таке припущення органічність, природність, навіть певна мелодійність, яку голосу молодої жінки додавала нотка акценту. Він природний, навмисне гратися подібним непросто.
А найважливіше акцент гармонійно доповнював зовнішність.
У Серафимі було щось не наше. Відповідь не забарилася: Чечель швидко зрозумів, у чому річ. Її обличчя зберегло східні риси, успадковані,
вочевидь, від когось із батьків чи предків по якійсь лінії. Розріз очей підказував господиня має дрібку турецької крові, а форма лиця й смаглявість шкіри наближали до балканського типу.
Пані та панове, дорогі гості, дозвольте кілька слів до вас. Господиня говорила, тримаючи усмішку. Ще раз ласкаво просимо. Дуже хвилюємося, бо довго готувалися й чекали на цей день. Вибачте, що Едвін не зустрічає, він зранку погано чується, трошки загострилися болі. Усмішка не зменшилася, не зникла, але в очах Платон помітив тінь смутку. Все гаразд, господар неодмінно буде з нами. До послуг гостей окремі кімнати. Усі вони там. Рука показала на сходи. Бачите, є ліфт, є електрика, ми намагалися все облаштувати за останнім словом. Виявилося, тут не така вже глушина, аби блага цивілізації були недосяжними. Загалом нам Слобідський край, як його називають, дуже ліг на душу. І дуже хочеться, аби вам сподобалося в нас.