Америка, кинула Христина.
Де вона? Ти там була? Вона далеко, сонце-серденько, за океаном!
Чечель відчув, що довго не витримає, кахикнув делікатно:
Пан Кулагін, напевне, хотів сказати не про це.
Так-так, стрепенувся Ковалевський, підхопився, взяв карафку з коньяком, обійшов стіл, поновив чоловікам. Вибачте, захопився. Але ж настрої, настрої, хіба ні, Олексію Кузьмичу?
Ви точно їх передали, кивнув ротмістр, знову не поспішаючи пити. Забули важливу річ. Точніше, не забули не знали. Не врахували, не зважили на неї. Наближення війни, мосьпане, відчуваємо не лише ми, тут, у себе. Думають про неї в Європі. Німці найперше, так-так. Тому наше завдання віднедавна посилити боротьбу зі шпигунами. Або тими корисними ідіотами, хто мимоволі може стати їм у пригоді. Найперше виявляємо й пильніше, ніж зазвичай, придивляємося до осіб із підозрілими біографіями. Схильними до державної зради. До співпраці з німцями на шкоду імперії. Вловлюєте суть, пане Чечель?
Таких, як я, гмикнув Платон.
Політична ситуація дає більше приводів. Отже можливостей. Багато в чому розвязує руки. Я відвертий з вами, пане Чечелю. Мати під носом вас для мого начальства величезна спокуса. Тому й мовчатиме, заплющить очі.
Платон перестав бодай щось розуміти.
Чекайте, тут хтось заплутався. Випив, та від коньяку не осяяло. Спокуса пристебнути мені державну зраду, бо я давно неблагонадійний тип з поганою репутацією, і в той самий час не помічати мене. Це як, пане Кулагін?
Парадокс на вашу користь. Ротмістр розвів руками. Скільки днів ви в Харкові? Десять, дванадцять? І вас, потенційного зрадника, виявлено лиш тепер. За що, спитайте, ми отримуємо щедру платню на казенній службі? Хто прикриває вас? Чому управління не реагує? Де агентура, на яку асигнують чималі кошти? Отож, пані та панове. Вас не помітили вчасно. Тому реагувати пізно. Забагато доведеться пояснювати, боляче відшмагають. Простіше для всіх далі не помічати вашого перебування. Скажемо так, іще деякий час. До нового року ви, Платоне Яковичу, маєте залишити Харків.
І ви в моєму домі, у мене в гостях вирішили переказати отаке моєму гостеві?
Чечель укотре відчув фальш. Ковалевський обурився награно, нещиро. Так, господар не мав нічого проти Платона. Тим більше після того, як той врятував Христину від вірної смерті й допоміг викрити чоловіка-лиходія. Але й захищати небезпечного гостя від жандармського офіцера, ще й після того, що Кулагін зараз наговорив про державну зраду, Сержеві так само не посміхалося. Йому треба виглядати гідно в очах сестри, якій явно не до вподоби поворот розмови та, схоже, ротмістр так само не дуже подобається. І водночас господар мусив перевірити, промацати, як далеко може зайти він сам. І де межа, яку не має переступити, опікуючись вигнанцем.
Для охоронного відділення лише члени імператорської родини недоторканні.
Хто-хто, а Платон Чечель дуже добре це знав.
На собі відчув.
Усе гаразд, Сергію Павловичу. Він, не чекаючи, поки подбають, налив собі сам, повільно, зі смаком, випив, промокнув губи серветкою. Пан ротмістр на службі, навіть коли в приватній компанії. Я незручний, небезпечний гість, розумію це й без нього. Звісно, завтра вранці заберуся геть, не маю більше права обтяжувати вас.
Це нестерпно! Христина блиснула очима в бік Кулагіна. Пан Чечель зробив те, чого не спромоглася зробити вся харківська поліція!
Його ні про що не просили, сухо мовив ротмістр. До речі, мосьпані, навряд допомога пана Чечеля була безкорисною. Він узяв за, гм, послугу грубі гроші.
Він їх заробив! Жінка чимдуж заводилася. Нащо ви взагалі згадали про гроші?!
Аби ви трошки опустилися на землю, мосьпані. Кулагін витримав її погляд. Чи врятував би пан Чечель ваше життя без грошей? Лише за покликом серця, ще якусь, вибачте, дурню згадайте з лицарських романів.
А якщо я поверну гонорар родині Ковалевських, зможу скористатися гостинністю довше?
Чечель навмисне проговорив це наївним тоном, іще й по-дитячому кліпнув
очима.
Не втягуйте мене в пусту дискусію, відмахнувся ротмістр. Зважте: наша розмова товариська. Як і моя порада. Інакше б ми вели бесіду не тут. Та й Сергієві Павловичу довелося б давати принизливі пояснення.
Тепер випив Ковалевський. Перехилив келишок різко, закинувши назад кудлату голову. Ковтнув, гострий борлак сіпнувся на шиї.
Христина підвелася, гримнувши стільцем.
Прошу вибачити мене, панове. Розболілася голова, мушу прийняти краплі й прилягти.
Вона залишила їдальню і все ж не стрималася грюкнула дверима на прощання.
Нерви Серж до останнього зберігав пристойність, намагався бути дипломатом. Сподіваюсь, ви справді подаруєте моїй сестрі таку поведінку. Нерви-с.
Нічого страшного не сталося. Ротмістр посміхнувся кутиком рота. Знаєте, навіть добре, що ми лишилися втрьох, суто чоловічою компанією. Бо насправді, панове, я навідався не для того, аби стати причиною гніву вашої шановної сестри, Сергію Павловичу. Тим більше не погрожувати, як ви, бачу, думаєте, Платоне Яковичу. Лише попередження, мій візит неофіційний. І так, пан Чечель чудово розуміє, що зловживає гостинністю. Хочу тільки заповнити єдиний пробіл у цій історії з порятунком пані Волобуєвої.