Вочевидь, саме цей сміливий вчинок вперше привернув до «невідомого воїна» увагу вищого начальства. Бо коли трохи згодом, у жовтні 1510 року, Албукерке, новий віце-король, запитує capitanos del Rey королівських капітанів як, на їхню думку, найкраще взяти в облогу Гоа, то серед тих, хто висловив свою точку зору, значиться й Магеллан. Отож після пяти років служби sobresaliente простий воїн і матрос здобув нарешті офіцерський чин і вже офіцером вирушає з ескадрою Албукерке, яка мусить помститися за ганебну поразку Секейри під Малаккою.
Отже, через два роки Магеллан знову тримає курс на далекий схід, до Aurea Chersonesus. Девятнадцять кораблів добірна військова флотилія в липні 1511 року грізно вишиковуються біля входу в Малаккську гавань, і починається жорстокий бій з підступним султаном. Минає аж шість тижнів, доки Албукерке нарешті вдається зламати опір малайців. Зате потім до рук грабіжників потрапляє здобич,
яка ще ніколи не випадала їм навіть у благословенній Індії. Підкоривши Малакку, Португалія затиснула в кулак увесь східний світ. Нарешті-бо перетято головну артерію мусульманської торгівлі. Через кілька тижнів вона уже геть знекровлена. Усі моря, від Гібралтару Геркулесових Стовпів до Aurea Chersonesus Сингапурської протоки, стали єдиним португальським океаном. Ген-ген, аж до Китаю й Японії, а звідти з тріумфальним відгомоном в Європу, котиться перекотисто луна від цього найвідчутнішого удару, якого не знав іслам з давніх-давен. Перед незліченним натовпом вірних папа править подячний молебень на честь преславного діяння португальців, що віддали половину земної кулі в руки християнства, а в Римі відбувається тріумфальна виставка, якої не бачив caput mundi з часів цезарів. Посли на чолі з Трістаном да Кунья підносять папі здобич, яку привезли з підкореної Індії, коней в оздобленій коштовними каменями збруї, леопардів і пантер, але найбільшим дивом є живий слон, привезений португальськими кораблями, який під захоплені вигуки натовпу тричі стає навколішки перед Святим Отцем.
Але навіть цей тріумф не може погамувати прагнення Португалії до експансії. Ніколи в історії жоден переможець не вдовольнявся тільки однією великою перемогою; Малакка це лише ключ до скарбниці especeria; тепер, коли він у їхніх руках, португальцям кортить добратися і до самих скарбів заволодіти казково багатими «Островами прянощів» Зондського архіпелагу: Амбоїною, Бандою, Тернате і Тідором. Споряджаються три кораблі цієї експедиції під командуванням Антоніу дАбреу, серед учасників плавання до тогочасного «Далекого Сходу» деякі літописці називають також імя Магеллана. Насправді ж індійська пора Магеллана на той час вже закінчилася. «Досить з тебе, каже йому доля. Багато ти всього надивився і зазнав на тому Сході! Тепер тебе чекають нові, власні шляхи». Але самі ці легендарні «Острови прянощів», які так причарували його уяву і про які він віднині мріятиме довіку, Магеллану ніколи не пощастить побачити por vista de ojos на власні очі. Йому не судилося ступити на ці райські землі. Лише мрією, творчою мрією лишаться вони для нього. Але завдяки дружбі з Франсішку Серрано ці острови, яких він ніколи не бачив, видаються йому добре знайомими, і дивовижна робінзонада друга надихає його на найбільшу, найсміливішу авантюру свого часу.
Дивовижна пригода Франсішку Серрано, яка матиме такий вирішальний вплив на Магеллана, а пізніше і на його навколосвітнє плавання, приємний і втішний епізод у кривавому літописі португальських битв і воєн. З-поміж усіх уславлених капітанів того часу образ цього нікому невідомого мореплавця заслуговує на особливу увагу. Сердечно попрощавшись у Малацці із своїм побратимом Магелланом, що збирався на батьківщину, Франсішку Серрано разом з капітаном двох інших кораблів вирушає до легендарних «Островів прянощів». Без особливих зусиль вони благополучно дістаються до вкритих зеленню берегів одного з островів і знаходять там несподівано щирий прийом. Бо до цих віддалених країв не проникли ще ні культура, ні войовничість мусульман. У своєму природному стані, голі й миролюбні, живуть тут тубільці; вони ще не знають грошей, їх ще не цікавить пожива. Всього за кілька брязкальців та браслетів довірливі острівяни зносять цілі гори гвоздики, і оскільки вже на перших двох островах, Банді та Амбоїні, португальці вщерть завантажили свої кораблі, адмірал дАбреу вирішує, не заходячи на інші, якомога швидше повернутися з дорогоцінним вантажем до Малакки.
Чи то жадібність перевантажила кораблі, чи щось інше, так чи інакше, але один з кораблів, саме той, яким командує Франсішку Серрано, наскочив на риф і розбився. Нічого, крім власного життя, потерпілим урятувати не вдається. Самотньо блукають вони по незнайомому березі, передчуваючи близьку загибель, і тут Серрано пощастило хитрістю заволодіти піратським човном, на якому він повертається на Амбоїну. З не меншою привітністю, ніж першого разу, коли їх зустріли як знатних вельмож, приймає потерпілих португальців тубільний вождь і великодушно надає їм притулок («fueron recibidos у hospedados con amor, veneracion y magnificencia» , так що ті не тямлять себе від щастя і вдячності. Звісна річ, солдатським обовязком капітана Франсішку Серрано було б, як тільки команда трохи відпочине і оживе, на одній з численних джонок, які весь час курсують між Амбоїною і Малаккою, негайно повернутися до свого капітана й знову стати на службу до португальського короля, до якої його зобовязували присяга і платня.