Зрадівши, що так швидко роздобуто дорогоцінний товар, Секейра справді посилає до берега усі шлюпки з чотирьох великих кораблів і на них чималу частину команди. Сам він, будучи португальським дворянином, вважає принизливим для себе займатися торгівлею, тому лишається на борту і грає в шахи з одним із товаришів найрозумніше заняття на кораблі в неймовірно спекотний день. На трьох інших суднах також панує сонлива тиша. Але в цей час одна дивна обставина привертає увагу Гарсіа де Суси, капітана пятого судна маленької каравели, що входить до складу експедиції. Він помітив, як усе більше й більше малайських човнів сновигають навколо чотирьох майже зовсім спорожнілих кораблів, як усе більше й більше голих малайців, нібито для того, щоб доставити товари на борт, деруться нагору на вантах. Чи не готує, бува, закралася у нього, нарешті, підозра, улесливий султан підступний напад одночасно з моря й суші?
На щастя, на маленькій каравелі лишилася маленька шлюпка, яку разом з іншими не послали на берег; де Суса наказує найнадійнішому матросові із своєї команди притьмом дістатися на ній до флагманського судна і попередити капітана про небезпеку. Цим найнадійнішим у його команді був не хто інший, як sobresaliente Магеллан. Швидкими, енергійними гребками веслує він до капітана Секейри й застає його, безтурботного, за грою в шахи. Однак Магеллану не подобається, що за спиною у гравців стоять кілька малайців, начебто глядачів, а в кожного напохваті кинджал за поясом. Пошепки попереджає він Секейру про небезпеку. Щоб не викликати зайвої підозри, той незворушно продовжує гру, але велить одному з матросів вести спостереження з марса, а сам до кінця гри тримається однією рукою за шпагу.
Попередження Магеллана виявилося
своєчасним, хоч надійшло воно в останню, найостаннішу мить. Саме у цю хвилину над палацом султана здійнявся стовп диму умовний знак для одночасного нападу з суші і з моря. На щастя, матрос, що вів спостереження на марсі, встигає дати сигнал тривоги. Одним ривком Секейра схоплюється з місця і відкидає малайців убік, перш ніж ті встигають кинутися на нього. Сурмачі сурмлять збір, команда вишиковується на палубі. На кожному судні малайців скидають за борт, тепер уже даремно мчать зусібіч човни з озброєними малайцями, щоб узяти на абордаж португальські кораблі. Секейра виграв час для того, щоб знятися з якорів, а могутні залпи його гармат розчищають йому дорогу. Дякуючи пильності де Суси і вправності Магеллана напад на ескадру не вдався.
Гірша справа з тими нещасними, котрі довірливо подалися на берег. Жменька беззахисних, розсіяних по всьому місту людей супроти тисяч підступних ворогів. Більшість португальців було тут же вбито і тільки небагатьом пощастило добігти до берега. Та було вже запізно: заволодівши шлюпками, малайці перерізали їм відступ на кораблі. Один за одним гинуть португальці від рук ворога, що має чисельну перевагу. Тільки один-єдиний, найхоробріший з усіх, ще відбивається це Магелланів найближчий, найщиріший друг Франсішку Серрано. Ось його уже оточили, поранили, здається, він уже приречений на загибель. Але тут Магеллан ще з одним воїном приспів йому на підмогу в своїй шлюпочці, безстрашно ризикуючи життям заради друга. Кількома могутніми ударами він пробиває собі дорогу до Серрано, оточеного добрим десятком ворогів, допомагає йому дістатися до шлюпки і таким чином рятує йому життя. Португальська ескадра при цьому несподіваному нападі втратила усі свої шлюпки та понад третину команди, зате Магеллан знайшов собі побратима, чия дружба і відданість матимуть вирішальне значення для його майбутнього подвигу.
При цій нагоді в загадковому поки що для нас образі Магеллана вперше вимальовується одна характерна риса мужня рішучість. У його вдачі немає нічого патетичного, нічого примітного, і стає зрозуміло, чому всі літописці індійської війни так довго не помічали його: Магеллан належить до тих людей, хто все життя лишається в тіні. Він не вміє ні привертати до себе уваги, ні здобувати собі симпатії. Але щоразу, коли перед ним стоїть якесь завдання, а надто, коли він сам ставить його перед собою, в діях цієї стриманої, таємничої людини блискуче поєднуються розум і мужність. І навпаки, виконавши якусь справу, він ніколи не вміє скористатися чи похвалитися нею: тихенько, покірливо знову відступає в тінь. Магеллан уміє мовчати, вміє чекати, мовби передчуваючи, що за те діяння, яке йому судилося звершити, доля ще багато років буде його вчити й випробовувати. Невдовзі по тому, як у битві при Каннаноре він пережив одну з найвеличніших перемог португальського флоту, а під Малаккою зазнав однієї з найтяжчих його поразок, на його тернистому моряцькому шляху трапиться іще одне випробування на мужність корабельна аварія.
Магеллана було вже призначили супроводжувати один із транспортів прянощів, що регулярно вирушав на батьківщину з попутним мусонним вітром, коли раптом каравела натрапила на так звану Падуанську банку. Обійшлося без людських жертв, тільки судно розбилося вдрузки об кораловий риф, а що шлюпки всю команду забрати не спроможні, то частина потерпілих повинна лишитися напризволяще. Ясна річ, капітан, офіцери і дворяни вимагають, щоб насамперед шлюпки забрали їх, і ця несправедлива вимога викликає гнів grumetes простих матросів. Ось-ось спалахне небезпечна сварка, і тут Магеллан єдиний з усіх дворян зголошується зостатися з матросами, якщо капітан і дворяни поклянуться своєю честю, що після прибуття на берег негайно вишлють за ними інший корабель.