Шрифт
Фон
Щось нове у серці забриніло
Щось нове у серці забриніло,
Мов спянило запахом суцвіть,
Будить думку і бадьорить тіло,
Але що не можу зрозуміть...
Ти спішила од мене
Ти спішила од мене,
ти квапилась дуже...
Ворушилися тіні
в асфальті байдуже.
Я стояв, і дививсь,
і не бачив нічого,
Тільки чув, як співали
закохано ноги.
Тільки чув, як спішиш,
як тікаєш од мене
В надвечіря дзвінке,
гамірливо-шалене,
Тишина проковтнула
мелодію ніг,
Я не рушив із місця,
услід не побіг
Ти ж спішила од мене,
ти квапилась дуже,
А мені так хотілось
бути байдужим.
Зимовий вечір
Зимовий вечір,
Закуривши люльку,
Розсипав зорі,
Неначе іскри,
Пустив хмарки,
Мов кільця диму,
І, проскрипівши чобітьми,
Шепнув морозам,
Щоб готували вікна,
Ліси вбирали
У білий іній
Та готували
Йому постіль.
Флегматично зима тротуаром поскрипує
Флегматично зима тротуаром поскрипує,
Фантастичні плете казки,
Позіхне десь під білою липою,
На шибки покладе мазки.
Вкриє землю габою сріблястою,
І в напруженій тиші нічній
Світ здається чарівною казкою,
Нерозгаданим плетивом мрій.
МЕЖА
Давить душу не осіннє олово,
Тож не дивно, що самі собі
Ми пускаєм кулі часом в голови,
Закусивши зойки на губі.
Шлях у всіх кінчається труною,
Кожному призначена межа,
Де порветься тихою струною
Муками натягнута душа.
УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ
Довго тужить сумна бандура
Про діла у старій сивині,
І якусь невідому зажуру
Навіває та пісня мені.
Не мелодія збурена рана,
Не слова, а безжальні голки,
Тільки бачу не сині лимани
І не горді козацькі полки.
А ввижається там, біля шляху,
На потоптаній кіньми траві
Жирний ворон, мов чорна папаха,
На козацькій сидить голові.
А нав-круг по-ру-ба-ні
До-си-на-ють сни,
І да-ле-ко бу-бо-ни
Кли-чуть до вій-ни.
Мені здавалась пошлою й бридкою
Мені здавалась пошлою й бридкою
Бравада напускна безвусих юнаків,
Що вечорами, пригасивши світло,
Несли в кімнатах плітки еротичні,
Розповідали про сумнівні вчинки
І смакували голосно й цинічно
Свої любовні втіхи й насолоди.
Я їх не слухав. Сплющивши повіки,
Про тебе думав і зітхав нечутно.
В кімнаті тхнули прілі сигарети,
І різав носа неприємний дух.
А мені ввижались білі ниви,
Знайомі образи витали наді мною,
І ти мені на плечі клала руки,
І обпікала дотиком гарячим,
І я мовчав. Я не хотів про тебе
Розповісти завзятим брехунам,
Які б моє кохання осміяли.
МАЛЮСІ
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та як мені не написати їх
Я в них прийду до скромної друкарні
І буду знову втоптувати сніг.
І буду знов у вікна заглядати,
Брехати, що не холодно мені,
Твої нечутні кроки впізнавати
В морозній монотонній тишині.
І цілуватися в провулку до безтями...
Чого б тепер я тільки не віддав,
Щоб тільки знову все було так само,
Як я у вірші цьому пригадав.
Щоб знов були ті суперечки марні,
Щоб від кохання знову я дурів...
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та я їх кровю власною зігрів!
Лаються, і плачуть, і сміються
Лаються, і плачуть, і сміються,
Дорікають, просять і кленуть
В час, коли над нивами зівються
Пахощі в прозору каламуть.
Ходять, заціловані до болю,
З криком божевільним на устах,
Бо ж проснулась то весняна воля
В стомлених і змучених серцях.
Бо, напнувши сонячні намети,
Що весна дурманом налила,
До струмка припала вся планета,
Упилася і в танок пішла.
КРИВЛЯКАМ
Не видумуйте муки і драми,
Не видавлюйте з себе сліз,
Правді в очі дивіться прямо,
Не відводьте погляду вниз.
Не вимучуйте з себе сміху,
Коли серце стогне від мук,
Не благайте у долі лиха,
Коли щастя іде до рук.
Будьте схожі самі на себе
Чи розумні, чи просто дурні.
Будьте чортом чи ангелом з неба,
Тільки не будьте штучні й смішні.
Ви плачете? У вас, напевне, горе
Ви плачете? У вас, напевне, горе,
І ваші сльози варті співчуття,
Та хай ніколи смуток не поборе
Нестримної любові до життя.
І хай чужа усмішка в ту хвилину,
Кому сьогодні щастя розцвіло,
Не здасться вам тупим ударом в спину
І не пробудить в серці зло.
У душі моїй...
У душі моїй
Місця немає туманам.
У душі моїй
Сонце червоне буя,
І регоче, й гримить
Голубим океаном
Нерозтрачена радість моя.
У душі моїй
Шторми, і грізні прибої,
І тривога,
Мов хмара грозова,
Встає.
Я вродливий з тобою,
Розумний з тобою,
У тобі моя ніжність
І серце моє.
Облягли нас тумани.
У їхньому клоччі
Піднімаються сумніви,
Мов комиші.
Ти не бійся дивитись
В мої розтривожені очі,
Очі
Вікна моєї душі.
Набігла довга тінь на пристані
Набігла довга тінь на пристані,
Розбивається об причал,
І, різкими гудками освистані,
Гонять води за валом вал.
І пливуть каравани низкою
Їм байдуже чи шторм, чи штиль.
А мій човен здається тріскою
І на гребені їхніх хвиль.
Іду, не хрестячись, в дорогу
Іду, не хрестячись, в дорогу
Я віру прадідів забув.
Коли б я вірить став у Бога,
То Бог на тебе б схожим був.
КОМЕТА І СІРНИК
І
В холоднім космосі блукаючи без цілі,
Вона Землі хвостом не обмине
І омахів огнисті заметілі
З нічного неба щедро сипоне.
І довго будуть дивуватись люди,
Напишуть вчені тисячі томів
Про те велике і незвичне чудо,
Про феєрверк небачених вогнів.
ІІ
Сірник малий в руках у господині
В кімнаті темній спалахне на мить
Хитне на стінах чудернацькі тіні,
Щоб потім вмерти й більше не ожить.
І люди всі не бачать в тому дива,
Звичайна річ, до цього кожен звик.
Хоч всім потрібний вогник сиротливий
Видобуває крихітний сірник.
Шрифт
Фон