Шрифт
Фон
Ти стояла під стендом, зіпершись на руку
Ти стояла під стендом, зіпершись на руку,
Мяла ні в чому не винну хустку
І говорила розгублено й повільно,
Ніби не вірила в свою правоту.
Лише час від часу енергійно підводила
голову,
Благально дивилася на своїх подруг,
На знак протесту махала рукою
І прикушувала пухлу, націловану губу.
Потім різко підійшла до мене,
Підкреслено вільно взяла за руку
І сказала навмисне: «Ходім, сеньйоре,
Я не соромлюся бути твоїм васалом,
Хоч саме цим і допікають мені...»
Я дививсь на твої розпашілі щоки,
І милі ямочки здавались мені безоднею,
З якої я вже ніколи не виберусь.
І я розумів, що ти сеньйора,
А я, навпаки, васал.
КРІЗЬ СТОЛІТТЯ
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
Лягли шляхи нові, широкі й вольні,
Степи, озера й ріки ожили.
Немає тих доріг, що гнали люд у штольні,
Що кріпаків на панщину вели.
Немає тих доріг, де закипілась мука,
Де відчай і журба ходили, мов брати,
Нові шляхи кладуть твої онуки,
Нове життя прийшло у їх хати.
І бачиш ти із канівського схилу,
Як новий день над світом устає,
Як сивий Дніпр свою могутню силу
По жилах дротяних народу віддає;
Як береже твої, Тарасе, заповіти
Сімя народів, вільна і нова,
І як, любовю партії зігріта,
Розквітла Україна трудова.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.
Тебе своїм сучасником звемо.
Десь на горизонті хмара-хустка
Десь на горизонті хмара-хустка
Манить в даль, мов дівчина у сад,
І весни такі пахучі згустки
Розплескалися об голубий фасад.
Дні стоять погожі і привітні
Розтопилося б і серце камяне;
Всі на вулицях немов знайомі, рідні,
Лиш чомусь не впізнають мене...
МОЯ ВИНА
За лісом дим підвівся по спіралі,
І ти, ображена, застигла у вікні
На віях сльози... І осінні далі
Сумну мелодію навіяли мені.
Про те, як двоє молодих, гарячих
Палку любов зустріли у маю
І через гордість та уперті вдачі
Загубили щастя й молодість свою.
У мене в серці злиток горя й муки,
Та й ти вже, бачу, каєшся сповна.
І я кладу тобі на плечі руки
І говорю: «Пробач... Моя вина...»
У ВАГОНІ
Ти сидиш навпроти, кучерява,
І з-під вій на мене блись та блись.
У твоєму погляді лукавім
Хитрість і захоплення сплелись.
Та весела посмішка дівоча
Будить в серці не любов, не спів.
Ні, твого кохання я не хочу,
Як ніколи фальші не хотів.
Я для тебе іграшка, забава,
Але й то всього лише на мить.
Я ж не хочу, я не маю права
На дрібниці серце розпилить.
Бо крізь очі видно порожнечу,
Легковажність у душі твоїй,
Та й сказати мушу я, до речі,
Що поклявсь у вірності другій.
Тій дівчині, що тобі не пара.
В неї очі ніжні та ясні,
А у тебе нині пашать жаром,
Тільки кригу видно в тім вогні.
Я ж себе не дам тобі в забаву
Ні тепер, ні завтра, ні колись...
Не дивись на мене так лукаво,
Не дивися, чуєш, не дивись.
МАТЕРІ
В хаті сонячній промінь косо
На долівку ляга з вікна...
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.
Легкі зморшки обличчя вкрили
Це життя трудового плід.
Але в кожному русі сила,
В очах юності видно слід.
Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу
Материнську любов гарячу
І твоєї душі красу.
Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліти, а завжди горіть,
Щоб уміти, як ти, любити,
Ненавидіть, як ти, уміть.
МАНДРІВНИК
Кусень хліба, молоко в торбині,
Босі ніжки, збиті до крові,
Гонить хлопчик гуси по стежині,
Прутиком похвиськує в траві.
І звертають хлопцеві з дороги,
Кидають привітно на ходу:
«Ти куди, козаче кривоногий,
Може, вже шукаєш молоду?»
Тільки він всміхається солідно
Та спідлоба гляне мимохідь,
І йому нітрохи не обидно,
Що його не хочуть розуміть.
Бо ж ніхто не знає, що хлопчина
Всі шляхи, де йшли мандрівники,
Буде знати, як оцю стежину,
Що веде від хати до ріки.
БЕЗСМЕРТНІ ПРЕДКИ
Раби будували замки й храми,
Сіяли й жали раби.
Труд їх стоїть над віками
Свідок життя й боротьби.
Із кожного купола й брами
Крізь роки темряви й злоби
Вони промовляють словами
До нас, до моєї доби:
«Люті кати поглумились над нами,
Скільки лягло нас у чорні гроби,
Та перемога дивіться! за нами:
Смерть не кінець боротьби.
Ті, що життя прогуляли без діла,
Що у народній купались крові,
В землю лягли і безслідно зотліли
Ми ж і понині живі!»
Чую ваш голос простий і ласкавий,
Предки безсмертні мої:
Праця людини окраса і слава,
Праця людини безсмертя її!
СИНІЙ КОНВЕРТ
Знову з пошти в синьому конверті
Друзі лист бажаний принесли.
Довго йшов він літери затерті
Про його шляхи розповіли.
Десь у вечір зірка мерехтлива
Задивлялась, певне, неспроста,
Як дівчина вперше несміливо
Відправляла милому листа.
Він ішов через поля замріяні,
Через ріки дальні і мости,
Щоб слова, розлукою навіяні,
Хлопцю в гуртожиток принести,
Щоб крізь рівні літери затерті
В душу очі глянули сумні...
Гарний лист у синьому конверті
Друзі принесли... та не мені.
ПОСВЯТА
Згадувать багато, а писати мало
Справді до нудоти просто все було
Примітивна пісня тишину ламала,
І холодна осінь кралася в село.
І тремтіли в мене пальці задубілі,
Як я не старався їх сховать в рукав,
І під час поїздок у автомобілі
Ти в моїх розмовах «єресі» шукав.
І безплідні мандри до німого бору,
Де грибів немає, лиш трава руда,
Де байдужий дятел оббиває кору
І смішна синиця зиму вигляда.
І була із нами дівчина в машині,
Може, трохи гарна, але більше зла,
І горіли фари, і шуміли шини,
І дорога довга куцою була.
Згадувать багато, а писати мало
Справді до нудоти просто все було
Тільки чомусь в душу глибоко запали
І старенька мати, і твоє село.
Шрифт
Фон