Шрифт
Фон
Торжествують
Торжествують:
Він не спотикався,
Не змочив
Ні разу!
Підошов,
Проти вітру
Жоден раз!
Не пхався...
Але ж він нікуди і не йшов!
ПЕРЕСТОРОГА СЛАВОЛ ЮБЦЕВІ
Одійде в морок підле і лукаве,
Холуйство у минувшину спливе,
І той ніколи не доскочить слави,
Хто задля неї на землі живе.
Люди часто живуть після смерті
Люди часто живуть після смерті:
Вріже дуба, а ходить і їсть,
Перепродує мислі підтерті
У завулках тісних передмість.
Гилить зуби, дає поради,
Носить лантухи настанов,
Підмічає серйозні вади
У діяльності установ.
Не втомляється спати і жерти,
На милицях за часом біжить,
Їй-право, не страшно вмерти,
А страшно мертвому жить.
Впало сонце в вечірню куряву
Впало сонце в вечірню куряву.
Тиша виповзла за село.
Нашорошилось небо буряно
І погрозами загуло.
Ніч підходила з гуркотіннями,
Ніч несла божевілля й жах,
Плазувала потворними тінями
У нервово пружних кущах.
Ніч кричала мені, розтерзана,
Оперезана громом навхрест.
І у зойках її березових
Закипівся гучний протест.
Хмари дибились волохато,
Місяць в небі петляв, мов кіт,
Вихор всівся на сіру хату
І закручував стріху в зеніт.
...Та встає перламутровий ранок
Крізь холодний і злісний рев,
І проміння зализує рани
З закатованих ніччю дерев.
Безпорадні агонії злості,
Злість гармонії не порве!
Сонце ходить до нас не в гості
Сонце з нами живе!
Вирина воно ранками з куряви,
На потравя витрушує пил,
І пливе, й ховрахів обурює,
Повне ніжності й повне сил.
Україно, пю твої зіниці
Україно, пю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе чудуватися повік.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матірю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі.
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.
Бачиш: з ними щогодини бюся,
Чуєш битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно! Ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
Через душі, мов через вокзали
Через душі, мов через вокзали,
Гуркотять состави почуттів...
Може, сподіватися зухвало,
Вірити і ждати поготів.
Та не вірить я не маю змоги,
Обіймає сумніви огонь,
І червоним ліхтарем тривоги
Зупиняю потяга твого.
І стою на березі чекання:
Що ти мені з гуркоту кричиш?
Станеш ти біля мого благання
Чи до інших станцій просвистиш?
Чорні від страждання мої ночі
Чорні від страждання мої ночі,
Білі від скорботи мої дні
Впали у твої свавільні очі,
Жадібні, глибокі і чудні.
Я тебе не хочу обминути,
Я тебе не смію обійти.
Дай мені губами зачерпнути
Ніжної твоєї доброти.
Диких орд незлічені навали
Розтрощили пращури мої,
Щоб несла ти гордо і зухвало
Груди недоторкані свої.
Щоб горіли маками долоні,
Щоб гуло моє серцебиття,
Щоб в твоєму соромливім лоні
Визрівало завтрашнє життя.
І моє прокляття очманіле
Упаде на тімя дурням тим,
Хто твоє солодке грішне тіло
Оскверняє помислом гидким.
Стегна твої, брови і рамена,
Шия і вогонь тендітних рук
Все в тобі прекрасне і священне,
Мамо моїх радощів і мук!
Всі образи й кривди до одної
Всі образи й кривди до одної
Я тобі забуду і прощу
Жду твоєї ласки хоч малої,
Як земля у спеку жде дощу.
О жорстока! Щастя хоч краплину
В душу мою змучену згуби
Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!
Виє вітер, довго виє, навіть слухать обрида
Виє вітер, довго виє, навіть слухать обрида.
Ходить байда споконвічний та у вікна загляда.
Ну чому б тобі, приблудо, не заснути уночі,
Не погріть старечі кості в димарі чи на печі?
Я не сплю мені й не диво:
я ж не вітер чоловік,
Помитарствую, побюся та й засну колись навік.
Але ж я не спати жити!
Жить і мріяти люблю
Через це у довгі ночі не вилежуюсь, не сплю.
Ну, вгамуйся, клятий вітре,
не стогни та не хрипи,
У моє вкладайся ліжко і за мене там поспи.
І зітха тужливо вітер, кулаками в шибки бє:
І мені, кричить, кохання
також спати не дає.
Я давно про зірку мрію, світлу зіроньку одну,
Але як не дму, не вію, я до неї не сягну.
Тож ходжу я в довгі ночі та зітхаю знов і знов,
Їй пісні сумні складаю про сумну мою любов.
Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної
Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної,
Із ранкових туманів, з небесних октав,
Коли думи збігалися з мли бездоріжної
І незвіданий смуток за душу смоктав.
Я від тебе жадав незвичайного й дивного,
Щоб зявилася маревом, видивом, сном,
Щоби я знемагав од дихання нерівного,
Од заклятої радості під вікном.
І не міг я спекаться словесної пишності,
Одсахнутись ураз од кокетливих мрій,
Волочив я тебе в ореолі безгрішності
Крізь хитливих ілюзій розкиданий стрій.
Припливла ти до мене з прибоєм уяви,
Несподівано встала над смутком чекань,
Розцяцькованих мрій павіани і пави
Повтікали лякливо під купол світань.
Розгубили вони свої зваби і почесті,
І сьогодні вклоняється серце моє
Тій земній, соромливій, жагучій жіночості,
Що красою життя материнством стає.
Шрифт
Фон