О! Саме так: за вигином земної поверхні, далі на схід, сонце отам, щойно зійшло над Голландією, бє у вихлоп ракети, у краплі й кристали, і вони сяють над морем
Раптом біла лінія зупинилася. Це може означати відсікання палива, кінець горіння, як там німецькою Brennschluss . У нас і слова такого нема. Або ж засекречене. Нижній край лінії, початок зірки, вже згасає у червоному світанку, але ракета опиниться тут ще до того, як Пірат побачить схід сонця.
У небі завис розмитий, у двох-трьох напрямках розшарпаний слід. Рухаючись суто за балістикою, ракета здійнялася вище. І стала невидимою.
Хіба він нічого не має робити?.. вийти на звязок з оперативним штабом у Стенморі, ракета повинна бути на радарах Каналу? ні, часу справді нема. Звідси до Гааги менше пяти хвилин (за цей час він хіба встигне до перекусної на розі а світло від сонця досягне планети кохання часу взагалі не лишилося). Вибігти на вулицю? Попередити інших?
Зірвати банани. Він чалапає по чорному компосту до теплиці, відчуває, що от-от всереться. Реактивний снаряд на висоті шістдесят миль мав би вже досягти вершини траєкторії почати падати і ось
Каркас пронизує денне світло, нагорі сяють молочно-білі шибки. Хіба може бути зима навіть отака настільки понурою, щоб зістарити здатне співати на вітрі залізо чи затуманити вікна, які відчиняються в іншу пору року і вціліли лише якимось дивом?
Пірат дивиться на годинник. Нічого не відбувається. Сверблять пори на обличчі. Очистивши розум прийом бувалого десантника він ступає у вологу спеку свого бананника і кидається вибирати найстигліші та найкращі плоди, складає у полу халата. Змушує себе рахувати лише банани, босоніж просуваючись у тропічних сутінках поміж хитавиці кетягів, серед жовтих канделябрів
І знову назовні, до зими. Слід ракети вже зовсім зник. Піт холодить шкіру незгірш за кригу.
Небавом Пірат запалює сигарету. Він не почує, як прилетить ця халепа, вона мчить швидше за звук. Перша звістка про неї вибух. А потім, якщо ти ще досі тут, почуєш, як вона підлітає.
А коли вцілить точно ахх, ні на частку секунди доведеться відчути, як самісінький її кінчик усією страхітливою масою вріже тобі згори по черепу
Пірат сутулиться і гвинтовими сходами несе банани донизу.
Хитаючись, заходить Тедді Блоут з Піратовою ковдрою на голові, підсковзується на банановій шкірці і падає на дупу.
Вбитися можна, бурмоче.
Німці тобі в поміч. Вгадай, що я бачив
із даху.
Що, V-2 пролетіла?
Так, А-4 .
Бачив у вікно хвилин десять тому. Дивно, правда? А потім жодного звуку. Не долетіла, мабуть. Може, впала у море.
Десять хвилин? Пірат прикидає час за годинником.
Не менше. Блоут сидить на підлозі, намагається примоцувати бананову шкірку до вилоги піжами замість бутоньєрки.
Пірат іде до кімнати і таки телефонує у Стенмор. Доводиться пройти звичну і неймовірно довгу процедуру, але Пірат розуміє, що у ракету вже не вірить. Задля нього Всевишній зірвав її з безповітряного неба, наче сталевий банан.
Прентіс на дроті. Ви там не чули якогось брязкоту з Голландії? Ага, щойно. Ага. Так, ми її бачили. Так і відбивають у людей смак до світанків. Кладе слухавку. Загубили над береговою лінією. Кажуть, «недоношений Бреншлюс».
Не парся. Тедді відповзає до зламаної койки. Це не остання.
Добрий друзяка Блоут, він завжди скаже щось гарне. Коли Пірат чекав кілька секунд, аби поговорити зі Стенмором, то думав, що все, небезпека позаду, Банановий Сніданок врятовано. Але то лише відстрочка. Хіба не так? Ракета і справді не остання, і будь-яка інша достоту так само може впасти на голову, а скільки їх, не знає ніхто по обидва боки фронту. Чи зможуть вони перестати стежити за небом?
Осбі Філ стоїть на хорах, однією рукою тримаючи біля матні своїх смугастих піжамних штанів чи не найбільший Піратів банан, а другою пестить його велетенський жовтуватий вигин. Звертаючи до стелі тривірші в розмірі 4/4, Осбі вітає схід сонця такими словами:
Направду свіжа пошта. Крізь потоки світла він дивиться на трапезну, де інші розкошують у банановому достатку, густе завивання їхнього голоду зникло десь в огромі ранку між ними й Піратом. Сотня миль, і так несподівано. Самотність, коли забажає, навіть у сумятті війни може вхопити за сліпу кишку і мацати, як от тепер, дуже так по-власницькому. І знову Пірат, десь по той бік вікна, дивиться, як снідають незнайомці.
Далі на схід, через міст Воксголл, його везе у побитій зеленій «лаґонді » ординарець, капрал Вейн. Таке враження, наче що вище сонце, то холодніше. І хмари таки купчаться. Бригада американських саперів простує путівцем вони мають розчищати довколишні руїни і наспівує: