Тепер для всіх очевидно, що сайтице додатки, а всесвітня павутинаплатформа. Однак 1997 року більшість людей додатком вважала веб-браузер. Ті, хто тямить в архітектурі веб-додатків, могли вважати додатками інтернет-сервер, асоційований код і дані. Контент регулювався браузером так само, як робота з документом регулювалася Microsoft Word, а з електронною таблицеюExcel. Натомість я вважав, що контент є істотною складовою додатка і що динамічні особливості контенту визначають повністю нову модель проектування архітектури для наступної стадії, яку я назвав інфо-забезпеченням.
Тоді як Ерік зосередився на успішності операційної системи Linux і вважав її альтернативою Microsoft Windows, мене зачаровувала мова програмування Perl, яка творила нову парадигму всесвітньої мережі.
Perl створив Ларрі Волл 1987 року, і вона розповсюджувалася безкоштовно в перших компютерних мережах. Я опублікував книжку Ларрі «Програмування на Perl» (Programming Perl) 1991 року й готувався до Конференції Perl, запланованої на літо 1997-го. На ідею про конференцію мене, не змовляючись, наштовхнули двоє друзів. На початку 1997 року Карла Байга купувала в мережі книгарень Borders компютерні книжки і розповіла мені, що друге видання «Програмування на Perl», яке вийшло 1996 року, увійшло того року в сотню найпопулярніших книжок Borders. Я збентежився, адже, незважаючи на популярність, про Perl майже не писали у фахових виданнях. Perl не просувала жодна компанія, тому мова лишалася поза увагою фахівців нашої індустрії.
Потім Ендрю Шульман, автор книжки «Неавторизований Windows 95» (Unauthorized Windows 95), теж сказав дещо таке, що мене збентежило. Компанія Microsoft випустила на телебаченні серію рекламних роликів про нову технологію Active/X, що «активує інтернет». За словами Ендрю, демопрограми в цих рекламах були здебільшого написані мовою Perl. Отож Perl, а не Active/X, лежали в основі динамічного веб-контенту.
Я обурився й вирішив здійняти галас навколо Perl. Тому на початку 1997 року зробив піар-хід, оголосивши про першу конференцію. Я хотів привернути увагу. На «Linux Конгрес» у Вюрцбурґ я теж подався, щоб розповісти про Perl.
В есе, яке я пізніше опублікував на основі своєї доповіді на Конгресі, були такі слова: «Perl називають скотчем інтернету, бо, так само як для скотчу, для цієї мови можна знайти безліч несподіваних застосувань. Як декорації для фільму, склеєні скотчем, сайт можна склеїти і розірвати за пару хвилин, тому потрібні зручні інструменти і швидкі, але ефективні, рішення».
Для мене аналогія зі скотчем ілюструвала парадигму інфо-забезпечення, у рамках якої контроль над компютерами здійснюється за допомогою радше інформаційного, ніж програмного інтерфейсу. Як я тоді пояснював, посилання в інтернетіце команди, подані компютеру через динамічні документи й написані звичайною людською мовою, радше ніж через меню традиційної програми, що розкривається, де майже не застосовується людська мова.
Далі в доповіді розглядалася історична аналогія, яка цікавила мене протягом наступних кількох років. Мені подобалося проводити паралелі між тим, що зробили з Microsoft відкрите програмне забезпечення і відкриті протоколи інтернету, і тим, як Microsoft та індустрія незалежного програмного забезпечення витіснили IBM.
Коли я почав працювати у сфері технологій, 1978 року, IBM втрачала монополіющось подібне переживала Microsoft 20 років потому. Провідні позиції IBM базувалися на системах із централізованим керуванням, в яких «софт» і «залізо» були тісно повязані. Для створення компютера нового типу потрібне було нове «залізо» і нова операційна система, яка б ним керувала. Нечисленні компанії, які розробляли незалежне програмне забезпечення, мусили вибирати одного постачальника технічного забезпечення або пристосовувати програми до різних апаратних архітектур. За схожим принципом працюють нині розробники програм для телефонів, які мають створювати окремі версії для iPhone та Android. От тільки раніше проблема була серйознішою. Пригадую, як скаржився один із клієнтів у середині 1980-х років (я тоді консультував із питань документації). Клієнтом був автор графічної бібліотеки мейнфреймів DISSPLA (інтегрованої дисплейної системи програмного забезпечення і графічної мови). Йому доводилося розробляти понад 200 версій свого софту.
Усе змінилося, коли в серпні 1981 року IBM представила світу персональний компютер. У 1980-му, усвідомивши, що компанія не встигає за розвитком нового ринку мікрокомпютерів, IBM відкрила в місті Бока-Ратон, що в штаті Флорида, США, спеціальний проект розробки нової обчислювальної машини. Керівництво прийняло важливе рішення: скоротити витрати і прискорити розробку, щоб створити відкриту архітектуру за допомогою стандартних засобівзокрема й програм, отриманих за ліцензією від третіх сторін.
Персональний компютер (ПК), як потім назвали нову машину, одразу спричинив фурор. Компанія представила новинку восени 1981 року. IBM розраховувала продати 250 тисяч одиниць товару за пять років29. Кажуть, було продано 40 тисяч першого ж дня30; а за два роки власниками персональних компютерів стали понад мільйон осіб.
Однак керівництво IBM не прорахувало наслідків своїх рішень. На той час програмне забезпечення не було «великим гравцем» у компютерній індустрії. Це була необхідна, але не значуща частина комплексної компютерної системи, що зазвичай не продавалася окремо. Отож, коли треба було дати новій машині операційну систему, IBM придбала ліцензію в Microsoft і надала партнерам право продавати програму в сегменті ринку, що не підлягав контролю IBM.
У тому сегменті назрівав вибух. IBM оприлюднила специфікації нової машини, тому після успішного запуску було розроблено десятки, а згодом і сотні «клонів» програми, сумісної з ПК. Барєри для виходу на ринок були такими незначними, що Майкл Делл створив компанію (названу за його прізвищем), хоч був студентом. Він збирав компютери в кімнаті гуртожитку Техаського університету і продавав. Архітектура персонального компютера IBM стала стандартом, що протягом наступних 20-ти років витіснив не тільки інші моделі ПК, а й міні-компютерів і мейнфреймів.
Поки сотні великих і малих підприємств розробляли «клони» ПК, IBM втратила лідерство на новому ринку. Програмне забезпечення стало новим сонцем, навколо якого оберталися гравці індустрії, а Microsoftнайважливішою компанією.
Компанія Intel теж заробила привілейований статус завдяки сміливим рішенням. Аби жодний постачальник не став геостратегічною точкою, IBM зажадала, щоб кожний компонент відкритої апаратної архітектури ПК вироблявся щонайменше двома виробниками. Intel дотрималася вимоги, передавши права на мікропроцесори 8086 і 80286 і склавши конкуренцію AMD. Проте 1985 року Intel випустила процесор 80386 і прийняла сміливе рішення: кинути виклик IBM із розрахунку на те, що ринок «клонів» достатньо великий і готовий нехтувати вимогами IBM. Колишній технічний директор Intel Пет Джелсінджер розповів: «Члени нашого управлінського комітету, що складався з пяти осіб, проголосували. Троєпроти, двоєза. Одним із двох був Енді [Ґроув, виконавчий директор Intel], тому ми наважилися».
Наступний висновок: майбутнє не стається, його творять люди. Кожне рішення може виявитися визначальним.
До 1998 року ми були свідками циклічності історії. Microsoft скористалася позицією єдиного постачальника операційної системи для ПК й здобула монополію на настільне програмне забезпечення. Компютерні програми щораз більше ускладнювалися, і Microsoft навмисне створювала перешкоди для виходу конкурентів на ринок. Незалежний програміст чи маленька компанія не могли вплинути на ринок програмного забезпечення для ПК.
Проте відкрите програмне забезпечення і відкриті протоколи інтернету підірвали домінантні позиції Microsoft. Руйнувалися барєри для виходу на ринок. Може, історія й не повторюється, але таки римується.
Користувачі дістали змогу безкоштовно випробовувати нові продукти, ба більшестворювати власні клієнтські версії, теж безкоштовно. Вихідний код став відкритим для незалежної фахової оцінки небачених масштабів. Якщо комусь не подобалася фіча, можна було додавати власні, вилучати зайві або вводити нові. Оновлення, яким користувач ділився зі спільнотою, швидко приживалося.
Завдяки тому, що девелопери (принаймні спочатку) не намагалися конкурувати на комерційному рівні й зосереджувалися на конкретних технологічних проблемах, лишався простір для експериментів. Як часто казали, відкрите програмне забезпеченнязнаряддя для тих, у кого «сверблять руки» додати щось своє. Завдяки розподіленій розробці, що дає користувачам змогу додавати нові фічі, відкриті програми «еволюціонують» до невпізнанності. Як я писав 1998 року в доповіді «Залізо, софт й інфо-забезпечення», «еволюція породжує не переможців, а розмаїття».