Частина перша. Правильні мапи
1. Розгледіти майбутнє в теперішньому
Ми користуємося мапами, де показано спрощену реальність, не лише щоб дістатися з одного місця в друге. Мапи стають у пригоді за будь-яких обставин. Ми можемо пройтися вночі нашим помешканням, не вмикаючи світла, бо маємо ментальну мапу розташування кімнат, кожнісінького стільця й стола. Коли підприємець або венчурний капіталіст приходить щодня на роботу, він послуговується ментальною мапою технологій і бізнес-середовища, в якому працює. Ми структуруємо світ за категоріями: друг чи знайомий, партнер чи конкурент, важливе чи неважливе, терміново чи нетерміново, майбутнє чи минуле. Для кожної категорії маємо ментальну мапу.
Як засвідчують сумні історії людей, що довірилися GPS й дозволили завести себе на знесений міст, мапи помиляються. У бізнесі й технологіях не вдається передбачити, що попереду, бо ми користуємося старими, ба навіть поганими мапами, де пропущено важливі деталі середовища або подано хибні відомості про нього.
У галузях, що стрімко розвиваються, зокрема в науці й технологіях, мапи помиляються через надлишок невідомого. Кожний підприємець, кожний винахідник це ще й дослідник, який намагається розібратися, що можливо, що працює, що неможливо і як просуватися далі.
От, наприклад, підприємці США, які працювали над трансконтинентальною залізницею в середині ХІХ століття. Ідея зявилася 1832 року, але проект видавався нереалістичним, доки в 1850-х роках Палата представників не виділила кошти на масштабні дослідження території на Заході США (важлива умова для початку будь-яких будівельних проектів). Після розвідувальних робіт протягом 18531855 років було видано «Дослідження для тихоокеанської залізниці» (Pacific Railroad Surveys) 12-томну збірку про території американського Заходу, що простягаються на понад 600 квадратних кілометрів.
Однак усі ті дані нічого не дали. Точилися суперечки про найкращий шлях, геофізичні переваги північного напрямку над південним, а також невільницьку працю. Навіть, коли 1863 року зі шляхом визначилися і будівництво почалося, виникли неочікувані проблеми локомотиву було тяжко підніматися крутішим, аніж передбачали дослідники, схилом; через погодні умови
компанію (названу за його прізвищем), хоч був студентом. Він збирав компютери в кімнаті гуртожитку Техаського університету і продавав. Архітектура персонального компютера IBM стала стандартом, що протягом наступних 20-ти років витіснив не тільки інші моделі ПК, а й міні-компютерів і мейнфреймів.
Поки сотні великих і малих підприємств розробляли «клони» ПК, IBM втратила лідерство на новому ринку. Програмне забезпечення стало новим сонцем, навколо якого оберталися гравці індустрії, а Microsoft найважливішою компанією.
Компанія Intel теж заробила привілейований статус завдяки сміливим рішенням. Аби жодний постачальник не став геостратегічною точкою, IBM зажадала, щоб кожний компонент відкритої апаратної архітектури ПК вироблявся щонайменше двома виробниками. Intel дотрималася вимоги, передавши права на мікропроцесори 8086 і 80286 і склавши конкуренцію AMD. Проте 1985 року Intel випустила процесор 80386 і прийняла сміливе рішення: кинути виклик IBM із розрахунку на те, що ринок «клонів» достатньо великий і готовий нехтувати вимогами IBM. Колишній технічний директор Intel Пет Джелсінджер розповів: «Члени нашого управлінського комітету, що складався з пяти осіб, проголосували. Троє проти, двоє за. Одним із двох був Енді [Ґроув, виконавчий директор Intel], тому ми наважилися».
Наступний висновок: майбутнє не стається, його творять люди. Кожне рішення може виявитися визначальним.
До 1998 року ми були свідками циклічності історії. Microsoft скористалася позицією єдиного постачальника операційної системи для ПК й здобула монополію на настільне програмне забезпечення. Компютерні програми щораз більше ускладнювалися, і Microsoft навмисне створювала перешкоди для виходу конкурентів на ринок. Незалежний програміст чи маленька компанія не могли вплинути на ринок програмного забезпечення для ПК.
Проте відкрите програмне забезпечення і відкриті протоколи інтернету підірвали домінантні позиції Microsoft. Руйнувалися барєри для виходу на ринок. Може, історія й не повторюється, але таки римується.
Користувачі дістали змогу безкоштовно випробовувати нові продукти, ба більше створювати власні клієнтські версії, теж безкоштовно. Вихідний код став відкритим для незалежної фахової оцінки небачених масштабів. Якщо комусь не подобалася фіча, можна було додавати власні, вилучати зайві або вводити нові. Оновлення, яким користувач ділився зі спільнотою, швидко приживалося.
Завдяки тому, що девелопери (принаймні спочатку) не намагалися конкурувати на комерційному рівні й зосереджувалися на конкретних технологічних проблемах, лишався простір для експериментів. Як часто казали, відкрите програмне забезпечення знаряддя для тих, у кого «сверблять руки» додати щось своє. Завдяки розподіленій розробці, що дає користувачам змогу додавати нові фічі, відкриті програми «еволюціонують» до невпізнанності. Як я писав 1998 року в доповіді «Залізо, софт й інфо-забезпечення», «еволюція породжує не переможців, а розмаїття».