Ми дедалі частіше стикаємося з так званими «злісними» проблемами проблемами, які складно або неможливо розвязати через неповні, суперечливі, часто незрозумілі чи мінливі вимоги.
Навіть у технологіях, які ми давно використовуємо, виявляються побічні ефекти. Автомобілі були «єдинорогом». Вони дали звичайним людям неймовірну свободу пересування, уможливили інфраструктуру для перевезення товарів, забезпечили процвітання суспільства і сформували споживчу економіку, за якої товари і продукти харчування постачаються споживачам далеко від місця виробництва. Однак дороги, які ми побудували для автомобілів, перекроїли й спотворили наші міста, а самі автомобілі призвели до сидячого способу життя серед населення й загострюють дедалі серйознішу загрозу зміни клімату.
Те саме з дешевими авіаперельотами, контейнерними перевезеннями й магістральними електромережами. Усі ці досягнення стали потужними двигунами, але потягнули за собою неочікувані наслідки. Ті наслідки випливли на поверхню після кількох десятиліть болісного досвіду, і тоді вже здавалося, що проблеми подолати неможливо, бо «зміна курсу» вимагає надто масштабних пертурбацій.
Нині ми зіткнулися зі схожими парадоксами. Магічні технології і цінності суспільства, на яких ми зупинилися десятки років тому, виводять нас на шлях, де нічого неможливо передбачити, де чигають несподівані загрози, де ми приймаємо рішення, самі того не усвідомлюючи.
Штучний інтелект і робототехніка лежать в основі низки «злісних» проблем, через які бють на сполох керівники компаній і профспілок, політики й науковці. Що станеться з усіма тими, хто заробляє на життя за кермом, коли вулиці заполонять безпілотні автомобілі? Програми штучного інтелекту управляють польотом літаків, радять лікарям найкращі схеми лікування, пишуть спортивні й фінансові новини та в реальному часі підказують, як швидше дістатися до місця праці. Крім того, оцінюючи попит у реальному часі, вони кажуть працівникам, коли виходити на робоче місце чи йти додому. Раніше компютери працювали на людей, тепер навпаки переважно люди працюють на компютери. У сучасному світі керівник зміни це алгоритм.
ХЗ! Яким буде майбутнє бізнесу, коли високотехнологічні мережі й ринки дозволяють людям вибирати зручний час та обсяги роботи? ХЗ! Яким буде майбутнє освіти, коли альтернативні види навчання перевершують традиційні університети, дозволяючи людям опановувати актуальніші навички? ХЗ! Яким буде майбутнє засобів масової інформації і суспільних дискусій, коли алгоритми визначають, що дивитися й читати, суто з міркувань якнайбільших прибутків для їхніх власників?
ХЗ! Яким буде майбутнє економіки, коли дедалі більше робóти виконують замість людей розумні машини або ж люди за допомогою тих машин? Що станеться з працівниками та їхніми родинами? А чи виживуть компанії, які залежать від купівельної спроможності населення, що купує їхні продукти?15
До людської праці не можна ставитися як до зайвих витрат, бо не забаряться катастрофічні наслідки. За даними Інституту McKinsey, прибутки 540580 мільйонів осіб тобто 6570 відсотків родин у 25 розвинених країнах скорочувалися або не зростали в період 20052014 років. У 19932005-му таких людей було 10 мільйонів, тобто менше ніж два відсотки16.
Останніми десятиліттями компанії щедро винагороджують керівників та «суперзірок», а от звичайних працівників сприймають як зайві витрати, які ліпше мінімізувати або урізати. Нині виконавчі директори провідних компаній США заробляють
стати на ноги. Після Першої світової у Сполучених Штатах ветерани повернулися додому й стали жебраками, після Другої їх відправили вчитися в коледжі. Технології, розроблені в часи війни, зокрема цифрові обчислення, стали доступні широкому загалу й перетворилися на фундамент майбутнього. Заможні люди платили податки, щоб фінансувати суспільне благо.
Однак у 1980-х роках у Сполучених Штатах поширилася ідея про «корисну жадобу», і ми махнули рукою на процвітання суспільства. Ми погодилися: що добре для фінансових ринків, добре для всіх. Ми побудували економіку так, щоб ціни на акції сягали захмарних висот. Ми переконували себе, що «ринок» акцій, облігацій і деривативів те саме, що ринок Адама Сміта з реальними товарами й послугами, якими послуговуються звичайні люди. Ми спустошили реальну економіку, лишивши людей без робóти і відправивши їхні заробітки на служіння корпоративним прибуткам, з яких користається дедалі вужча верства суспільства.
Ми прийняли хибне рішення 40 років тому, та не мусимо триматися його. Те, що по всьому світі мільярди мешканців країн, які розвиваються, вилазять зі злиднів, тоді як прибутки пересічних громадян більшості розвинених країн зменшуються, має підказати нам: на якомусь етапі ми не туди звернули.
ХЗ-технології ХХІ століття здатні перевести в турборежим розвиток продуктивності в усіх галузях. Однак продуктивніша діяльність це лише початок. Ми повинні рівномірно розподіляти плоди продуктивності й мудро їх використовувати. Якщо машини справді вкрадуть у нас робóту, це станеться через брак уяви й готовності будувати краще майбутнє.