Те саме сталося зі Сполученими Штатами у ХХ столітті. Нині американці згадують про те, яка робóта вважалася «хорошою» для середнього класу за післявоєнних часів, і дивуються. Проте зміни трапилися невипадково. Кілька поколінь робітників та активістів боролися за кращі умови праці, а капіталісти, розробники державної політики, політичні лідери й виборці мудрішали. Зрештою, американське суспільство вирішило розподіляти плоди високої продуктивності між ширшими верствами.
Людство вирішило інвестувати в майбутнє. Золота доба післявоєнної високої продуктивності стала можливою завдяки щедрим інвестиціям у будівництво доріг і мостів, налагодження енерго- й водопостачання, каналізаційних систем і комунікацій. Після Другої світової війни величезні ресурси були спрямовані на відбудову знищених війною обєктів, але й також вкладалися кошти у фундаментальні дослідження. Інвестори звернули погляди на нові галузі: авіакосмічну, хімічну, компютерну й телекомунікаційну. Інвестували в освіту, щоб підготувати дітей до життя у світі, який дістанеться їм у спадок.
Перспективи завжди непевні, і часто трапляється так, що блискуче майбутнє народжується за найпохмуріших часів. Із попелу Другої світової війни ми побудували заможніший світтому що прагнули цього й тяжко працювали, а не тому, що такою була наша доля. А от Перша світова війна лише подовжила лихоліття. У чому ж різниця? Після Першої світової переможці покарали переможених, після Другоїінвестували в добробут переможених і допомогли їм знову стати на ноги. Після Першої світової у Сполучених Штатах ветерани повернулися додому й стали жебраками, після Другоїїх відправили вчитися в коледжі. Технології, розроблені в часи війни, зокрема цифрові обчислення, стали доступні широкому загалу й перетворилися на фундамент майбутнього. Заможні люди платили податки, щоб фінансувати суспільне благо.
Однак у 1980-х роках у Сполучених Штатах поширилася ідея про «корисну жадобу», і ми махнули рукою на процвітання суспільства. Ми погодилися: що добре для фінансових ринків, добре для всіх. Ми побудували економіку так, щоб ціни на акції сягали захмарних висот. Ми переконували себе, що «ринок» акцій, облігацій і деривативівте саме, що ринок Адама Сміта з реальними товарами й послугами, якими послуговуються звичайні люди. Ми спустошили реальну економіку, лишивши людей без робóти і відправивши їхні заробітки на служіння корпоративним прибуткам, з яких користається дедалі вужча верства суспільства.
Ми прийняли хибне рішення 40 років тому, та не мусимо триматися його. Те, що по всьому світі мільярди мешканців країн, які розвиваються, вилазять зі злиднів, тоді як прибутки пересічних громадян більшості розвинених країн зменшуються, має підказати нам: на якомусь етапі ми не туди звернули.
ХЗ-технології ХХІ століття здатні перевести в турборежим розвиток продуктивності в усіх галузях. Однак продуктивніша діяльністьце лише початок. Ми повинні рівномірно розподіляти плоди продуктивності й мудро їх використовувати. Якщо машини справді вкрадуть у нас робóту, це станеться через брак уяви й готовності будувати краще майбутнє.
Частина перша. Правильні мапи
Мапа не є територією.
1. Розгледіти майбутнє в теперішньому
Журналісти часто називають мене футуристом, але, мабуть, я радше картограф. Я креслю мапи теперішнього, щоб розпізнавати можливості майбутнього. Мапине просто схеми місць і доріг, а системи, які дають побачити, де ми і куди прямуємо. Одна з моїх улюблених цитат: «Письменник створює контекст для думок інших людей» (Едвін Шлоссберґ)24. Книжка, яку ви тримаєте в руках,моя мапа.
Ми користуємося мапами, де показано спрощену реальність, не лише щоб дістатися з одного місця в друге. Мапи стають у пригоді за будь-яких обставин. Ми можемо пройтися вночі нашим помешканням, не вмикаючи світла, бо маємо ментальну мапу розташування кімнат, кожнісінького стільця й стола. Коли підприємець або венчурний капіталіст приходить щодня на роботу, він послуговується ментальною мапою технологій і бізнес-середовища, в якому працює. Ми структуруємо світ за категоріями: друг чи знайомий, партнер чи конкурент, важливе чи неважливе, терміново чи нетерміново, майбутнє чи минуле. Для кожної категорії маємо ментальну мапу.
Як засвідчують сумні історії людей, що довірилися GPS й дозволили завести себе на знесений міст, мапи помиляються. У бізнесі й технологіях не вдається передбачити, що попереду, бо ми користуємося старими, ба навіть поганими мапами, де пропущено важливі деталі середовища або подано хибні відомості про нього.
У галузях, що стрімко розвиваються, зокрема в науці й технологіях, мапи помиляються через надлишок невідомого. Кожний підприємець, кожний винахідникце ще й дослідник, який намагається розібратися, що можливо, що працює, що неможливо і як просуватися далі.
От, наприклад, підприємці США, які працювали над трансконтинентальною залізницею в середині ХІХ століття. Ідея зявилася 1832 року, але проект видавався нереалістичним, доки в 1850-х роках Палата представників не виділила кошти на масштабні дослідження території на Заході США (важлива умова для початку будь-яких будівельних проектів). Після розвідувальних робіт протягом 18531855 років було видано «Дослідження для тихоокеанської залізниці» (Pacific Railroad Surveys)12-томну збірку про території американського Заходу, що простягаються на понад 600 квадратних кілометрів.
Однак усі ті дані нічого не дали. Точилися суперечки про найкращий шлях, геофізичні переваги північного напрямку над південним, а також невільницьку працю. Навіть, коли 1863 року зі шляхом визначилися і будівництво почалося, виникли неочікувані проблемилокомотиву було тяжко підніматися крутішим, аніж передбачали дослідники, схилом; через погодні умови деякі відтинки шляху ставали взимку непрохідними. Не можна накреслити лінії на мапі й сподіватися, що все складеться бездоганно. Довелося перемальовувати й переправляти її згідно з оновлюваними даними, поки не сформувався чіткий план дій. Дослідники й розвідники пройшли чимало хибних шляхів, перш ніж визначилися з остаточним.
Створити правильну мапунаше головне завдання, якщо ми хочемо розібратися у ХЗ-технологіях. Перш ніж вигадувати, що робити зі штучним інтелектом, службами за запитом і втратою робочих місць для середнього класу, перш ніж уписувати все це у майбутнє, в якому ми прагнемо жити, треба переконатися, що нас не засліплюють старі ідеї. Треба шукати моделей, які виходять за колишні рамки.
Мапа, якою ми користуємося на шляху до майбутнього,ніби пазл, де бракує багатьох елементів. Можна розгледіти чіткі обриси одного шматочка, скласти другий, але все одно лишаються прогалини і цілісної картини не виходить. Та от хтось приносить елементи, яких бракувало, і висипає на стілочам відкривається довершений малюнок. Мапа невідомої території відрізняється від пазлу тим, що ніхто не знає заздалегідь, якою вийде картинка. Поки не побачимо картинки, її не існуєце пазл, який ми дорогою самотужки складаємо, і вигадок у ньому не менше, ніж відкриттів.
Пошук шляху до майбутньогоколективна праця. Кожний першопроходець знаходить важливі елементи пазлу, завдяки яким усі просуваються вперед.
Рими в історії
Згідно зі славнозвісним афоризмом Марка Твена, «історія не повторюється, але часто римується»25. Треба вивчати історію й простежувати закономірності. Це перший висновок, якого я дійшов, обмірковуючи майбутнє.
Історія про те, як на початку 1998 року розроблялося, переосмислювалося й поширювалося поняття «відкрите програмне забезпечення», засвідчує, що ментальні мапи обмежують світогляд, а вміння оновлювати їх сприяють доцільнішим рішенням. Люди зрозуміли, що програмне забезпечення весь час змінюється, і це розуміння вплинуло на розвиток усієї індустрії і допомогло передбачити обриси нового світу.
Перш ніж розповісти цю тепер уже давню історію, запрошую вас повернутися в далекий 1998-й.
Програмне забезпечення розповсюджувалося у фабричних коробках, і нові програми виходили щонайбільше раз на рік, а іноді й раз на два чи три роки. Лише 42 відсотки американських родин мали персональний компютер (ПК), тоді як нині власниками смартфонів є 80 відсотків громадян. На той час усього 20 відсотків населення США користувалися бодай якимись мобільними телефонами. Інвестори цікавилися інтернетом, та йшлося все ще про скромні масштаби: лише 147 мільйонів користувачів у всьому світі. А от нині цей показник сягає 3,4 мільярда. У США більше ніж половині користувачів доступ до інтернету надавала AOL. Amazon та eBay були на ринку вже три роки, а Google заснували лише у вересні 1998-го.