ХЗ! Яким буде майбутнє економіки, коли дедалі більше робóти виконують замість людей розумні машини або ж люди за допомогою тих машин? Що станеться з працівниками та їхніми родинами? А чи виживуть компанії, які залежать від купівельної спроможності населення, що купує їхні продукти?15
До людської праці не можна ставитися як до зайвих витрат, бо не забаряться катастрофічні наслідки. За даними Інституту McKinsey, прибутки 540580 мільйонів осібтобто 6570 відсотків родин у 25 розвинених країнахскорочувалися або не зростали в період 20052014 років. У 19932005-му таких людей було 10 мільйонів, тобто менше ніж два відсотки16.
Останніми десятиліттями компанії щедро винагороджують керівників та «суперзірок», а от звичайних працівників сприймають як зайві витрати, які ліпше мінімізувати або урізати. Нині виконавчі директори провідних компаній США заробляють у 373 рази більше за пересічних працівників, а 1980 рокуу 42 рази більше17. Через нерозважливий розподіл плодів економічного зростання й технологічного прогресу прірва між верхами й низами в нашому суспільстві надзвичайно поглибилася, а середній прошарок зникає. Згідно з нещодавно опублікованим дослідженням економіста зі Стенфорду Раджа Четті, шанси дітей, народжених 1940 року, заробляти більше за батьків становили 92 відсотки, а дітей, народжених 1990-го,50 відсотків18.
Завдяки компаніям, що заохочували людей брати кредити, вплив скорочення прибутків на споживчу економіку загальмувався. У Сполучених Штатах борг населення сягає понад 12 трильйонів доларів19 (80 відсотків ВВП, станом на середину 2016 року20), а заборгованість за студентськими кредитами сягає 1,2 трильйона доларів (причому понад сім мільйонів боржників протермінували заборгованість21). Ми послуговуємося державними трансфертами, щоб заповнити прогалину між потребами населення й реальними можливостями економіки. Та державні дотації треба оплачувати за рахунок підвищення податків чи зростання державного боргуобидва варіанти заводять політиків у глухий кут. Очевидно, що це шлях у нікуди.
Тимчасом, сподіваючись, що «ринок» забезпечить робочі місця, центральні банки закачують у систему нечувані суми, аби сприяти комерційним інвестиціям. Натомість прибутки корпорацій сягнули небаченого з 1920-х років рівня, корпоративні капіталовкладення скоротилися, і понад 30 трильйонів доларів простоює22. Де й поділася магія ринку...
Ми переживаємо вкрай небезпечний період. Статки й влада зосереджені в руках світової еліти, а це послаблює могутність і повновладдя національних держав; тимчасом поширюються технологічні платформи, завдяки яким компанії, установи й громадські організації здобувають алгоритмічний контроль, визначаючи, що бачити й чути мільярдам людей, і розподіляючи шматки ласого економічного пирога. Водночас майнова нерівність і технологічний прогрес призводять до популізму: народ протестує проти науки, не довіряє владі й з острахом дивиться в майбутнє. За таких умов неймовірно складно вирішити проблеми, які ми самі створили.
То класичні ознаки «злісних» проблем. «Злісні» проблеми тісно повязані з ідеєю еволюційної біології: для будь-якого організму існує «адаптивний ландшафт». Як і географічний ландшафт, адаптивний складається з пагорбів і долин. Заковика от у чому: дістатися з однієї вершини (так званого «локального максимуму») до другої можна, лише спустившись униз. В еволюційній біології локальний максимум може означати стабільність і тривале існування того чи іншого виду протягом мільйонів років або вимирання через нездатність пристосуватися до мінливих умов.
В економіці умови теж стрімко змінюються. Протягом останніх десятиліть цифрова революція трансформувала засоби масової інформації, розваги, рекламу й роздрібну торгівлю, перевернувши столітню бізнес-модель компаній. Нині технології змінюють кожну галузь, кожну професію і кожну сферу життя суспільства. Жодну компанію, жодну професію, та й зрештою жодну державу та економіку, не оминули кардинальні зміни. Невдовзі компютери розпоряджатимуться нашими грошима, наглядатимуть за нашими дітьми й пануватимуть над нашим життям, перевозячи нас у безпілотних автомобілях.
Попереду ще більш революційні зміни: у наступні кілька років усі галузі й усі компанії повинні будуть перелаштуватися або назавжди зникнути. Ми маємо спитати себе, чи переживуть перехідний період системи соціального захисту в розвинених країнах. Якщо ні, то як ми їх замінимо?
Якось за сніданком з Енді Макафі, співавтором «Другої епохи машин» (The Second Machine Age), я обговорював загрозу перемоги штучного інтелекту над людством. Енді влучно зазначив: «Люди повстануть раніше за машини».
У цій книжці ми розглянемо один елемент цього величезного й складного пазлу: роль технологічних інновацій в економіці, і зокрема роль ХЗ-технологій (штучного інтелекту та сервісів за запитом). Я розповім про нелегкі рішення, які доведеться приймати, коли технології відчинятимуть двері до нових можливостей, зачиняючи ті, що колись видавалися надійним шляхом до процвітання. Перш за все я намагаюся підказати вам, як осмислювати майбутнє, і роблю це з огляду на свій багаторічний досвід. Я тривалий час працював, так би мовити, у прикордонній зоні високих технологій і мав змогу спостерігати й прогнозувати зміни.
У книжці йдеться насамперед про США і технології. Я не пропоную аналізу всіх сил, що впливають на економіку майбутнього. Такі сили можуть наростати за межами Сполучених Штатів і по-різному розгортатися в різних частинах світу. У книжці «Неординарна дестабілізація» (No Ordinary Disruption) керівники Інституту McKinsey Річард Доббс, Джеймс Манійка і Джонатан Вутзель слушно зазначають, що технологіїлише одна з чотирьох дестабілізаційних сил, від яких залежить подальший розвиток23. Демографічні зміни (тривалість життя і рівень народжуваності визначають новий віковий склад світового населення), глобалізація й урбанізація можуть важити не менше, ніж технології. Слід також брати до уваги війни, епідемії чи екологічні катастрофи. Не враховуючи всіх цих чинників, я не прагну донести до читачів, ніби роль Кремнієвої долини й Сполучених Штатів у технологічній трансформації економіки важить більше за все інше. Я написав книжку, спираючись на власний досвід і професійну діяльність, зосереджені саме в цій галузі і саме в цій країні.
Книжка складається з чотирьох частин. У першій я розповідаю про методи, якими послуговувалася моя компанія, щоб передбачити хвилі інновацій, зокрема комерціалізацію інтернету; поширення відкритого програмного забезпечення; відродження всесвітньої павутини після краху доткомів; застосування хмарних сервісів і супермасивів даних; рух «мейкерів» тощо. Маю надію переконати вас: щоб зрозуміти майбутнє, необхідно переглянути свої уявлення про теперішнє й відмовитися від ідей, які видаються очевидними, ба навіть беззаперечними.
У другій і третій частині я використаю розглянуті методи, щоб проаналізувати, як технології (сервіси за запитом, мережі, платформи і штучний інтелект) змінюють бізнес, освіту, державне управління, фінансові ринки й економіку. Поговоримо про утвердження всесвітніх цифрових платформ, якими керують алгоритми, і зясуємо, як вони трансформують наше суспільство. Я розповім, що можна дізнатися про ці платформи та їхні алгоритми завдяки Uber, Lyft, Airbnb, Amazon, Apple, Google і Facebook. Розберемося з королем алгоритмів, до якого ми настільки звикли, що навіть не завважуємо його дію. Я спробую пролити світло на алгоритми й штучний інтелект, пояснивши, що вони не лише працюють у найсучасніших технологічних платформах, а справляють набагато ширший вплив на бізнес й економіку, хоч люди цього не усвідомлюють. Я наголошуватиму, що більшість алгоритмічних систем, які спрямовують роботу наших компаній і визначають нашу економіку, були розроблені з огляду на машини і нехтують інтересами людей.
У четвертій частині поговоримо про рішення, які має прийняти суспільство. Наразі невідомо, з якими емоціями ми будемо вигукувати ХЗ: із подивом чи з тривогою. Усе в наших руках.
Маємо велику спокусу звинувачувати технології в проблемах, які дошкуляють у періоди економічних трансформацій. Однак люди самі спричинюють проблеми і самі знаходять рішення.
Під час промислової революції з плодів автоматизації спершу користалися власники машин. До робітників переважно ставилися як до гвинтиків механізму, якими можна покористуватися й викинути. Та у вікторіанській Англії навчилися обходитися без дитячої праці, скоротили робочий день, і суспільству стало краще.