Ярвен зітхнула й увімкнула іншу програму. На березі озера стояв білявий співак і виводив пісню про літо. Мабуть, вона, Ярвен, була таки несправедлива до Больштрема й Тяркс. Мабуть, найкраще було б справді нейтралізувати бодай ватажка, коли вже відомо, де він перебуває. Нараз вона виразно усвідомила, що південь відчуває себе в небезпеці.
І яке ж рішення запропонували віце-королю? Ще від самого початку він видався їй якимсь дивним. Мабуть, він просто ні риба ні мясо, чоловік, який не бажає забруднити свою біленьку камізельку політичним убивством, тоді як Больштрем і Тяркс розуміють, що іноді треба зважитись на невеличкий злочин (але хіба вбивство людини це невеличкий злочин?!), щоб запобігти гіршому. Чи таке можливо? «Це питання для дискусії в школі, подумала Ярвен. На уроці етики, релігії чи навіть німецької мови». Одне з тих питань, на обговоренні яких вона заходжувалася гратись під партою мобільним телефоном.
Співак на екрані повагом, наче в уповільненій кінозйомці, зробив пірует і розпростер руки, тоді як його голос під повнозвучну мелодію оркестру завис на останній ноті. Після цього почали передавати новини, і Ярвен узяла в руку пульт управління. Та раптом на телеекрані зявився балкон замку, віце-король, а головне вона сама, Ярвен: помахала рукою, пригорнулась до Норліна Людський натовп у захваті від неї безкраїм морем розливався за межі майдану перед замком і затоплював сусідні вулиці, й коли телекамера намагалась охопити всього його з вертольота, справляв мало не загрозливе враження.
«Як добре, що я не знала про це вчора, коли стояла на балконі! подумала Ярвен. Як добре, що не бачила, скільки людей прийшло мене привітати! Як добре, що вчора я ще нічого не здогадувалася про північноскоґландських бунтарів, а то мені не пощастило б приховати свій страх! І у відкритій машині не пощастило б, а насамперед увечері, коли під балконом раптом зявився отой хлопець».
закон, сказав диктор. Щоб продемонструвати свою злагоду, наступної неділі віце-король з небогою влаштовують парад. У телефонному інтервю принцеса Малена заявила, що всім серцем вітає закон, покликаний забезпечити мирне співжиття з північанами й захистити людей від тероризму, позаяк лише так у країні нарешті знов може запанувати спокій, що його заслуговує наша прекрасна Скоґландія!
Ярвен вимкнула телевізора. Вона не любила політики, політика навіювала на неї нудьгу. І все ж вона була рада, що тепер трохи краще розуміла, про що йшлося Больштремові й Тяркс.
Треба ще спробувати побалакати про це з мамою.
Висловлюйся хоч трохи по-королівському, високосте! сказав Лірон. То була, звісно, вона. Тепер ти розумієш? До речі, якщо пофарбуємо оцей твій «їжачок» у темний колір, тебе запросто можна буде прийняти за одного з отих страх яких небезпечних північноскоґландських харцизяк!
Ніколи в світі! кинула Малена. Я вже й так скидаюся на страх якого небезпечного північноскоґландського харцизяку.
Лірон натис кнопку на телевізійному пульті, й екран погас.
Ви
хотіли почути мою ідею, нагадав він.
Йоас поплескав рукою по канапі біля себе, і Малена сіла поруч із ним.
Ми одностайні в тому, що треба зробити все, аби стати на перешкоді закону, спрямованому на утиски північних скоґландців, промовив Лірон. Багато розмовляти про це, мабуть, уже немає потреби. В останні роки твій батько, Малено, вперше за цілі століття почав, як ніхто інший, докладати зусиль до того, щоб північ нарешті дістала ті самі права, що їх має південь, щоб обмежити використання північноскоґланських земних надр на користь лише півдня, щоб надати нам, північанам, такі самі можливості, таку саму освіту, як і південцям. І робив він це не тільки через своє добре серце, ти знаєш. Він зрозумів, що народ, який нидіє в злиднях і під гнітом, колись повстане, що багатство й бідність жити двері в двері не можуть
Бо одного дня бідні просто вибють ногами двері в багатих, докинув Йоас. Ти завше сам так казав.
Лірон кивнув головою й провадив:
Колись давно, ще за часів мого діда, Малено, це ще було можливе. Ми, північні скоґландці, жили собі на своїх землях і мало що знали про життя тут, у вас на півдні, який до того ж здавався нам безмежно далеким. Але нині є телебачення, є кінофільми, які показують нам ваше життя, є телефон, інтернет, а машини, теплоходи й літаки відстань між островами швидко скорочують. Крім того, багато хто з нас переселився до вас на південь уже не один рік тому, коли ми стали потрібні вам на всі оті роботи, за які південці не хотіли братись.
Я ж бо про все це знаю, сказала Малена. Ти розповідаєш так, нібито я геть дурна.
Лірон махнув рукою й повів далі:
І раптом південні скоґландці зясовують, що північани вже не хочуть удовольнятися тим дрібязком, яким південці ладні поступатися їм добровільно. Північні скоґландці вимагають таких самих прав, що й на півдні, вони вже не бажають завжди тільки
Гаразд! вигукнула Малена. Я ж бо знаю, чому все зійшло нанівець! Зрештою, мій батько хотів-таки все змінити!
І це було б розумно, відказав Лірон. І дало б і півдню більше користі, ніж будь-що інше. Ти ж бо й сама знаєш: бунтарі завдали б удару ще кілька років тому, якби твій батько не пообіцяв півночі спільного, рівноправного майбутнього! І ми, північани, враз повірили, що варто зачекати. Нам здалося, що досягти такого майбутнього для півночі можна й без боротьби й терору. Лави бунтарів перестали поповнюватися.