Лірон важко опустився в крісло.
Ох, Малено, Малено! зітхнув він. Ти два місяці прожила там, у горах, у своїй школі. Невже ти думаєш, що тим часом тут нічого не сталося? Гадаєш, біля мікрофонів і за телекамерами повсюди й досі працюють ті самі люди, що й до смерті твого батька? Гадаєш, у газетах пишуть ті самі люди, що й тоді? А чому, на твою думку, на всіх радіостанціях і телеканалах
раптом так часто заговорили про цей квартал? Про те, що тут так багато бруду, так багато руйнувань? Про те, що є народи, які в своєму розвитку пішли далеко вперед, і є інші такі, котрі, мабуть, так далеко ніколи не підуть?
Їх позамінювали? насторожилась Малена.
Лірон кивнув головою й сказав:
З цього завше й починають. Хто визначає, чим треба забивати голови людей, той визначає й те, що діятиметься в країні. Про телебачення забудь. Забудь про газети.
Малена кинула погляд на газету, що лежала на столі, й спитала:
Хочеш сказати, що ми не можемо геть нічого вдіяти? Не можемо перешкодити ухвалити той закон?
Лірон перевів погляд туди, куди щойно дивилася Малена, затримав очі на першій сторінці зі знімком, потому неквапом обернувся до Малени та Йоаса й пробурмотів:
Звісно, тепер, може, все ж таки Дайте трохи подумати. Він узяв зі столу ножа й підставив його під струмінь води з крана. А ти, Малено, почнеш, любонько, з того, що підеш зараз під душ і гарненько помиєшся! А тоді переодягнешся в те, що тобі пожертвує Йоас. Навряд чи то буде щось вельми гідне принцеси, та все ж таки краще, ніж те, що оце на тобі. Принаймні чистіше.
Малена окинула себе згори донизу поглядом і вперто запитала:
То, гадаєш, ми все ж таки зможемо щось зробити?
Лірон підніс руку, показав на прочинені кухняні двері й гримнув:
Мерщій! Щоб духу вашого тут не було, королівська високосте! Мерщій під душ!
Прокляття, чим ти там так заклопотана, мамо! невдоволено промовила Ярвен. Що ж, тоді Тіні!
Але й від Тіни не було ні слуху, ні духу, а коли Ярвен набрала материн номер ще раз, то він був уже зайнятий. А Тінин телефон, коли Ярвен подзвонила подрузі вдруге, виявивсь, як повідомив записаний на плівку голос, «на жаль, поза зоною досяжності».
Збожеволіти можна! прошепотіла Ярвен і згадала про отого незнайомого хлопця в парку. «Добре, що вчора ввечері я не спитала про нього у віце-короля, подумала вона. Спершу треба самій розібратися, що тут діється».
Вона знов заходилася набирати материн номер, та, ще не дійшовши до останньої цифри, вже знала результат.
І саме тоді, коли вона так потрібна!.. пробурмотіла Ярвен.
Але текстовим повідомленням цього разу просто не обійтися.
Сідай! сказав він. Зараз зробимо з тебе справжнього хлопця. З беретом діло далі не піде. А ти ж бо не схочеш невилазно сидіти вдома!
Ні! вигукнула Малена.
Вона відпускала волосся, скільки себе й памятала, і не знала жодної іншої дівчина, котра могла б похвалитися таким волоссям, як у неї, волоссям принцеси!
Це небезпечно, невже ти не розумієш? сказав Йоас. До того ж потім вони відростуть!
Малена нерішуче обмацала собі голову. Лірон залишив на ній небагато. Коротенький мокрий «їжачок» поприлипав до шкіри.
На ось! мовив Лірон і подав їй люстерко. Щоб швидше позбулася шоку!
Із люстерка на неї дивився незнайомий хлопець, молодший від неї, що її навіть здивувало. Хлопець мав мякі риси обличчя, великі блакитні очі, але грошей на пристойну стрижку йому, хоч він був, без сумніву, й південний скоґландець, вочевидь бракувало.
Так тебе ніхто не впізнає, сказав Йоас. Потім обережно погладив Малену по плечу. Вітаю, друзяко!
Лірон згорнув газету з відрізаним волоссям, і останні пасма зникли у відрі зі сміттям.
Гаразд, мовив він. Зовсім безпечно тобі після цього, звісно, не стане. Але так принаймні буде безпечніше.
15
Телевізор показував тільки три програми; супутникової антени в маєтку, мабуть, не було. Всі три програми були скоґландські, в усіх трьох ішлося лише про Скоґландію, і тільки один раз Ярвен випадково натрапила на випуск новин (удома вона відразу нетерпляче перемкнула б далі), де згадували щось про США, ЄС, Ізраїль про світ поза межами Скоґландії.
Не треба було дуже довго дивитися, щоб зрозуміти, яка неймовірно гарна країна Скоґландія і які неймовірно щасливі скоґландці. Вони ходили з високо піднесеними головами, такі всі осяйні,
а коли в них брали інтервю, то всміхалися; напрошувалась думка, що навіть хвороби, поширюючись на планеті, скоґландських островів не помічають.
А проте мова раз у раз заходила про стурбованість, загрозу й страх. Тричі показували кратер біля будівлі парламенту, репортери з поважним виглядом повідомляли про пошуки зловмисників. Підозра падала, як невдовзі збагнула Ярвен, на північних скоґландців людей зі смаглявою шкірою, які жили на північному острові по той бік Зунду та в брудних, поруйнованих кварталах на околицях столиці; людей, які не всміхалися, коли на них націлювали обєктив телекамери, а погрозливо здіймали кулаки й викрикували непристойні слова.
Виходить, таки правда, що небезпека більша, ніж це визнавали Гільґард і Тяркс. Жодна інша тема не хвилювала Скоґландію так, як страх перед новим терористичним актом, а може, й перед цими смаглявими людьми взагалі. І що більше їх бачила Ярвен, то краще розуміла скоґландців. Усі північани, яким привітні репортери з мікрофоном у руці ставили на вулиці запитання, тарабанили якоюсь жахливою, незбагненною говіркою, а те, що вони казали, було невиважене й безглузде самі образи й вимоги. Від кожного такого північанина і на цьому виразно наголошували в кожній передачі можна було сподіватися терористичного акту.