Так, але, щоб скоїти теракт проти парламенту, їх усе ж таки вистачило, вкинув Йоас. І ти й сам кажеш, що бунтарі не випадково виступили одразу після того, як король помер.
Звичайно, кивнув головою Лірон. Це мало стати попередженням віце-королю і його людям: чим скінчиться, якщо вони не провадитимуть далі політики, яку розпочав король. Адже про те, що південноскоґландське дворянство й власники нафтосвердловин і рудників уже давно не підтримували реформ короля, знали всі. І всі здогадувалися, що після його смерті станеться те, що оце й сталося: віце-король постарається якомога швидше ухвалити закон, за яким кордони з північчю закриють, і жоден житель північної Скоґландії вже не зможе переселитися на південь. Це буде закон, за яким північні скоґландці позбудуться всіх своїх прав, одне слово, цілковита протилежність тому, про що король
А я нібито заявила, що всім серцем цей закон вітаю! вигукнула Малена. Хто ж у таке повірить?!
В останні місяці вони тільки те й роблять, що показують південним скоґландцям, яку небезпеку ми, північани, становим для півдня, промовив Лірон. О, вони хитрі! Закон підготували добре. А теракт проти парламенту то був, певна річ, жахливий злочин. Якби вибуховий заряд спрацював не на лузі поряд, а там, де потрібно, загинуло б кілька сотень людей. Такого злочину не виправдує ніщо, Малено, ніякі утиски, ніяка бідність. Ніщо! Але віце-королю той теракт був, мабуть, якраз на руку. Бо тепер на півдні вже всі живуть у страху перед нами, північанами, й не лише перед бунтарями. Людей у їхніх чистеньких оселях аж дрож проймає, коли вони бачать, як ми тулимося в цих міських кварталах. Їх можна зрозуміти, вони мріють про той південь, яким він був колись: повсюди чистота й порядок, жодних тобі північних скоґландців і жодного страху.
Та вже ж, озвався Йоас. Я б теж про таке мріяв, якби був південним скоґландцем.
Одначе тепер так далі не піде, сказав Лірон. Час назад не повернути, повік. Цей закон дав би тільки одне: чимдалі глибше розчарованих на півночі, чимдалі озлобленіших бунтарів, а отже чимдалі більшу небезпеку для кожного скоґландця. І це було б також не по-людському. Не можна одних лишати в злиднях задля того, щоб іншим жилося дедалі краще.
Амінь!
мовила Малена. Точнісінько так казав завжди й мій батько.
Тим-то на півночі його так і любили! засміявся Лірон. І тебе, звичайно, теж. І саме тому Норлінові тепер дуже важливо, щоб усе це мало такий вигляд, ніби ти на його боці. Якщо ти підтримаєш його закон, спрямований проти півночі, то навряд чи хто з південних скоґландців уже сумніватиметься в тому, що цей закон добрий і справедливий, особливо після всього того, що вже цілими тижнями нам щодня показують по телебаченню. А те, що думаємо з цього приводу ми, північні скоґландці, однаково нікого не цікавить.
І тепер ти нарешті перейдеш до своєї ідеї? озвався Йоас. А то я знов увімкну телевізора.
І тепер я нарешті перейду до своєї ідеї, відповів Лірон.
Тривога тривогою, а в твоєму віці з повним ротом уже не розмовляють, озвалась її мати. Хоч особисто я сприймаю це просто як комплімент моїй кухарській майстерності. Та ще краще було б, звичайно, якби ти сказала: «Дякую тобі, матусю, що ти, незважаючи на свою тяжку-претяжку роботу, незважаючи на те, що одночасно, ніби між іншим, даєш раду всьому хатньому господарству майже без допомоги з мого боку, щодня ще й знаходиш час для того, щоб отак чудово куховарити!»
Скажу іншим разом, кинула Тіна. А тепер серйозно, мамо. Чи не здається це тобі дивним? Учора ввечері, коли я зателефонувала їй, щоб розповісти про оту її двійницю, вона не взяла слухавку ні домашнього, ні мобільного телефона. А сьогодні вранці раптом не з являється в школу! До телефона знов не підійшла, мобільника теж не взяла. Після уроків я заскочила до неї додому. І що ж? Ніхто не відчиняє двері!
І тепер ти гадаєш, що вона захворіла? спитала мати й поклала собі на тарілочку вже другий невеличкий шматочок запіканки. Тоді потяглася ложкою ще раз, глибоко зітхнула й опустила руку, так і не взявши більше запіканки. Так тяжко захворіла, що вже навіть не годна зателефонувати чи відчинити двері? То, може, вона хоч есемеску тобі надіслала?
Есемеску я надіслала їй! сказала Тіна. Але жодної реакції!
Мати кивнула головою й спитала:
То, може, вона вже поїхала? Все ж таки ось-ось канікули
Та куди вони поїдуть, за які гроші?! відповіла Тіна. А крім того, вона б мені сказала! Навіть якби поїхала кудись просто так, не відпрошуючись у школі. А вона ні в кого, до речі, не відпрошувалась, усі вчителі питали, де вона.
І все ж, думаю, так воно і є, промовила мати, з тугою поглядаючи на формочку із запіканкою. Може, Тіно, мати заборонила їй розповідати тобі про це. Сама знаєш, яка дивна в неї мати.
Тіна втупилася в свою тарілочку й сказала:
Увечері зайду до неї ще раз. Просто не віриться, що Ярвен уже не хоче розмовляти зі мною! Ми знаємо одна одну ще з повзункової групи в дитсадку! Такі подруги нерозлийвода! Адже вона мені довіряє!
Мати кинула на неї короткий погляд і запустила ложку у формочку із запіканкою.