Муравликові це дуже не сподобалось, але кінець кінцем він таки змушений був визнати, що ковалики радять добре.
Нехай буде так, але на прощання давайте хоч улаштуємо гучний банкет, вирішив він нарешті.
Гаразд, улаштуємо! гукнули захоплено ковалики. Тільки доручіть це нам, ми про все подбаємо.
І
одразу ж полетіли кудись.
ПРО ВЕЛИКИЙ НІЧНИЙ БАНКЕТ
Але напоїв поки що не було. Зате якийсь ласун приніс на спині величезну гусінь, відгодовану, мов порося, хоч зараз у піч.
Про банкет якось дізналися комарі. Їм було дуже ніяково, що вони пішли на поводі в Сонечка й наклепали такого на Муравлика. Вони самі попросилися грати на банкеті, аби тільки Муравлик пробачив їм.
А й справді, сказав Муравлик, нехай пограють, адже можна по черзі трохи радіо, а трохи комарі.
Та ось прибули вже й напої. Джмелі принесли величезні бочки, повні чудесного медку. Можна було починати банкет.
Прийшли на банкет і червоні лісові козачки. Вони пекли гусеницю й розносили калачі.
Коли заграла музика, почалися танці. Ферда танцював із Бджолою, Цвіркун пішов у коло з нічним метеликом, що теж сюди заблукав, а ковалики та джмелі крутилися з червоними козачихами.
Ах, як спочатку соромились і червоніли козачихи, та згодом вони розійшлися й вертілись, мов дзиги. Найбільше румяніла їхня матуся, і це всім дуже подобалось. Тому її запрошували частіше від інших. Раптом, невідомо звідки, зявилися золотаві світлячки й закружляли, дивуючись з веселощів.
І тому, що свято їм дуже сподобалось, вони світили гостям цілісіньку ніч.
Коли всі наїлися й натанцювалися досхочу, почалися ігри. Гралися в гусей і сірого вовка, в піжмурки, сліпу бабу, подоляночку, павука й мух аж до самого ранку.
ПРО ВЕЛИКІ ЧАРОДІЙСТВА ПАВУКА ПОДОРОЖНИКА Й ПРО РОЗЛУКУ З ФЕРДОЮ
Ну, а тепер почалося найцікавіше. Ковалики привели павука Подорожника. Цей штукар був у фраку, з циліндром на голові, наче фокусник з естради. Але ж це й справді був фокусник! Він почав не гаючись.
Виліз на стілець, закачав рукава й мовив:
Вельмишановні громадяни, прошу вас пересвідчитись, що в руках у мене нічого нема! Тільки прошу подивитися зблизька!
Якийсь ковалик підійшов ближче й почав придивлятися, а фокусник тим часом витяг у нього з носа дві кісточки доміно. Присутні вибухли сміхом, а ковалик від жаху аж закляк.
Хто ще хоче подивитись?
Насмілилось одне козаченя. Власне, воно не само насмілилось, а його підштовхнули наперед два комарики, і козаченя стояло тепер геть червоне, аж пашіло, перед чародієм.
А чекайте-но, що це у вас за вухом? каже Чародій і тягне щось у козаченяти з вуха. Козаченятко аж завмерло, адже в нього там нічого не було, а присутні качалися зо сміху. Ось чародій починає щось розгортати. Що? Звідки? Це був слинявчик, зелененький у білу крапочку.
Заждіть-но, заждіть!.. вигукує знову чародій і тягне з другого вуха козаченяти жовту хустинку, а з носа черевички, та ще й питає:
А що то у вас у рукаві? Він заглядає в рукав і дістає звідти маленького метелика з жовтогарячими крильцями й пускає його в повітря.
Усі присутні не вірили власним очам, аж роти пороззявляли з подиву.
А тепер покажемо головний фокус! вигукнув чародій і заклав руки за спину. Він злегенька підняв свій фрак і нахилив голову. Навколо запала мертва тиша. Спершу ніхто нічого не бачив, але за мить усі загомоніли разом:
Погляньте, погляньте!
Над павучком здіймалася вгору якась хмаринка.
Хмаринка набухала й набухала, поки всі побачили, що вона зіткана з тонесеньких павутинок і нагадує собою щось подібне до повітряної кулі.
Це, й справді була повітряна куля, що трималася на тонесеньких линвах. Павучок заплів до них маленьку дощану лавочку й запросив Муравлика сісти на неї. Як тільки Муравлик там примостився, серед принишклої публіки почувся радісний гомін.
Ура-а! загукало
товариство, і ніхто навіть не помітив, як повітряна куля з Муравликом одірвалася від землі. А коли нарешті помітили це, повітряна куля вже мчала, підхоплена вітром.
Муравлик стояв на лавочці й прощально махав хустинкою.
Куди це він? Куди? перепитували одне в одного вкрай здивовані жуки й комахи.
Ген-ген далеко, шановні, дале-еко! пояснювали ковалики.
Та він же навіть не попрощався з нами! бідкалось усе товариство.
А навіщо те прощання! І для нього, і для нас краще, що він майнув відразу, без прощання. Можливо, що він дістанеться додому, щасливо заживе між своїми! втішали всіх ковалики.
А-я-яй, та я ж забула навіть подякувати йому за цей слинявчик, заголосила збентежена козачиха, пориваючись бігти за повітряною кулею.
А я не подякувала йому за хустинку й черевички, розпачливо гукала друга і теж хотіла кинутись слідом за повітряною кулею.
Облиште, все одно вам не наздогнати її! зупиняли їх ковалики.
Адже вона вже далеко, докинув і коник-стрибунець.
І це була правда.
Повітряної кулі вже не було видно. Всі гості потиснули одне одному руки й пішли собі по домівках. Лишилися тільки червоні козаченята-прибиральниці. А Муравлик тим часом усе летів і летів. Що зичили йому ковалики? Можливо, він таки дістанеться до своїх і заживе щасливо.
* * *
Того дня комарі зустріли біля ставка панну Сонечко. Вони сховалися за кущ, наробили з мулу кульок і, коли вона проходила повз них, наліпили їй ці кульки на спину, де замість семи краплинок стало штук з пятнадцять.