Та-та-та, тра-та-та! кликав ріжок до атаки.
Але цієї миті брама з гуркотом розчинилася. Уже можна ввійти в мурашник. Ой, ні, не можна, бо назустріч стіною суне колона зубастих бійців, вони мчать, як бурхлива ріка, на лицаря, щоб роздерти його на шматки. Зараз почуємо трісь-трісь! і Ферди не стане. Бійці не знають жалю.
Панцир затріщав. Зубасті мурашки ламали його на шматки. Одні вже відносили одламані шматки вбік, а нові бійці кидалися на лицаря.
Але що це? Хто одніс шматок панцира або щита, той так і залишився біля того шматка. Жоден не повернувся до Ферди. Кожен порається коло свого шматка меду і їсть, мало не давиться.
Ферди й не видно. На ньому повно мурашок, але вони нічого вже не ламають, панцир уже знято, і кожен злизує мед, який ще там залишився. Що ж це буде?
Аж раптом хтось вигукнув:
Ось Фердина хустинка!
А другий:
А ось і сам Ферда!
А третій:
А де ж лицар?
Справді, де лицар? Скрізь сиділи бійці, кожен доїдав рештки меду, а коло Ферди стояли мурашки, розпатлані, обліплені медом, і тільки Ферда був чистий, облизаний досуха.
Це я був той лицар, який вас так налякав, усміхнувся він і гордо показав сухим пальцем на себе.
То це ти нас пошив у дурні? Ти нас так налякав? Ти нас так наполохав? Хлопці, ану дайте йому за це! закричали мурашки й знову кинулися на Ферду.
НАВІЩО ФЕРДІ БУВ ПОТРІБНИЙ АРКАН
Темно було, хоч в око стрель. Ані місяця, ані зірок на небі, тільки тоді, коли пролітав світлячок, можна було бачити Ферду, що носив оберемками щітки, ганчірки та віники. І все це привязував до ніг стонозі. Справді, до ніг! До кожної ноги віника, щітку або ганчірку.
Агей! закричав Ферда громовим голосом, коли одвязав стоногу від трави.
Що це? Де я? зойкнула зненацька збуджена стонога.
Та поки вона отямилася, Ферда вже тягнув її між кількома вкритими росою квітками до входу в мурашник.
Ой-ой-ой! відчайдушно закричала вона і вперлася всіма ногами, всіма щітками, ганчірками й мітлами об землю. Саме цього й треба було Ферді, і він потягнув її проходом.
Бережись, чистильна машина їде! кричав він мурашкам, що виглядали в прохід.
Справді, це було схоже на чистильну машину. Стонога впиралася всіма ногами об підлогу, а Ферда тягнув її, і сто ганчірок, віників та щіток чистили все до найменшої порошинки. Іноді Ферда стукав стоногу по вкритих росою вусиках і так кропив перед нею підлогу.
Проходи одразу ж заблищали, як дзеркало. Коли настав новий день, мурашки бігали по таких чистих ходах, яких ще ніколи в них не бувало. Коли ж потім вони кинулися до своїх щіток, то жодної на місці не знайшли стонога з ними втекла. Ферда мусив був знову впіймати її і забрати всі щітки. І тільки тоді стоногу вже зовсім відпустив.
ПРО ЗЛУ БАБУ-ЯГУ, ЯКА ДІСТАЛА ПО ЗАСЛУЗІ
На Фердиній дошці саме зявилася хатка баби-яги.
Ах, любий Єнічку, отут ми й сховаємось! пищав Ферда тоненьким голоском і рухав блакитною фігуркою, ніби це говорила Марженка.
Гаразд, гаразд, постукаймо в двері! відповіла низьким голосочком зелена фігурка-Єнічек і присунулась до хатки баби-яги.
Не йди туди, Єнічку, там баба-яга! кричали Єнічкові мурашенята.
Вони геть забули, що це тільки вистава. Але де там! Єнічек не послухав застережень і далі стукав у двері баби-яги.
Єнічку, Єнічку, не роби цього, з тобою може лихо скоїтись!
Малята з жаху притулилися одне до одного.
І глядачі з коридора теж так захопилися грою, що брали все за правду. А Трумбелінек навіть пробурчав:
Хай тільки спробує баба-яга вистромити голову. Ми їй покажемо, де раки зимують.
І взяв у руки дрючка. Інші також побрали дрючки або камені.
Коли це насправді зявилася баба-яга. А був це Ферда з розмальованим горщиком на голові.
Курзю-верзю, я вас ізїм! загугнявив він страшним голосом з-під горщика. Але спочатку я вас ізварю.
Ой лишенько, що тут сталося!
А не зїси, не звариш! закричав несподівано Трумбелінек з коридора, й на Ферду полетіло каміння та дрючки.
Вмить горщик було розбито, хатку баби-яги зруйновано, й великі мурашки кинулися на сцену. Вони перелізли через деревяну дошку, й Трумбелінек почав молотити Ферду, наче жито на току.
Ото Ферда заробив! Ото бідолаху відлупцювали! А все тільки за те, що так добре грав. Якби був грав гірше, ну хоч трохи гірше, якби говорив своїм власним голосом, а не як баба-яга, то всі б упізнали його. А через те що він грав добре, всі подумали, ніби це справді лиха відьма, й набили його.
ЯК, ВЛАСНЕ, НАРОДЖУЮТЬСЯ МУРАШЕНЯТА
Дарма, що потім усім було шкода Ферди й що Трумбелінек благав, аби Ферда простив йому. Одно слово, вистава припинилася, а що найгірше Ферда не міг навіть поворухнутися. Лежав, наче мертвий, нічого не говорив і тільки дивився навколо, як сонне курча на місяць.
Сестри-жалібниці мяко поклали Ферду на ноші й дуже обережно віднесли вниз, до найзатишнішої кімнати мурашника, що була в найнижчому ярусі, поряд із кімнатою королеви. Там Ферді перевязали голову, й він міцно заснув.
У цій маленькій кімнатці не було нічого, тільки на стіні висіли крила із королевиного шлюбного вбрання. Ті крила сховали на спогад. Королева їх давно вже не носить.
Навколо справді панувала цілковита тиша. Королевині покоївки ходили навшпиньки, щоб не заважати володарці мурашника в її королівській роботі королева несла яєчка. Ніхто в усьому мурашнику не міг цього робити, тільки королева.