Глядачі роздивлялися на всі боки. І знову ахнули. Що це? Що це пливе по воді? Погляньте,
розкішний корабель, двощогловий вітрильник, а на ньому ті двоє силачів у масках, які щойно виграли змагання з штанги Хто ж це? Ось вони вже знімають маски!
Друзі! крикнув Ферда.
Адже це були його друзі мурашки, ті хлопці, які вже двічі намагалися визволити Ферду.
Тепер ми знаємо, чому Ферда останню ніч так погано спав. Тому що двоє друзів близько біля нього будували отой чудовий корабель.
Гляньте, ось виходить наперед тато-нетля й, видно, хоче щось сказати. Всі замовкли. Чути було б навіть, якби муха задзижчала. І одна таки задзижчала, але на неї гримнули, й вона миттю замовкла. Тато-нетля одкашлявся й поважно почав:
Дорогі друзі! Ми переживаємо велику подію. У всіх нас родяться зараз молоді нетлятка. Я мав щастя, що моїм малятам спорудив будиночки найкращий будівник, якого ми знаємо. Та він не тільки будував, а й розповідав казки. Ми всі їх слухали. Треба наслідувати приклад такого спритного, веселого й вигадливого працівника. Фердо, я врочисто обіцяю тобі, що ми наслідуватимемо твій приклад. Ти хочеш розлучитися з нами, хочеш вернутись додому. Але ми будемо згадувати тебе й при кожній роботі казатимемо: «Зробімо це так гарно й весело, як робив Ферда!»
Ура-а-а-а! загриміло довкола.
Всі бажали Ферді щасливо повернутися до своїх. Ферда радісно скочив на корабель. Але що це? Несподіванкам сьогодні нема кінця-краю! Усі озираються назад. Кричать, галасують. Звідусіль до них біжать руді мурашки.
Фердо, почекай! Ми хочемо послати тебе ще до жука-гробарика!
Махають руками, підбігають ближче.
Що? До гробарика? То Ферда має виконувати таку сумну роботу? Де там! Ферді вже треба додому! Там на нього чекає робота, ось побачите!
Корабель відплив од берега, а найпрудкіші руді мурашки, які вже мало не скочили на нього, впали у воду. Вони били по воді руками, ногами, випльовували воду й поспішали видряпатись назад на берег.
На кораблі вже напнули всі вітрила, вітер ударив у них, і Фердині приятелі на березі дружно вигукнули на прощання «Ура!». Хай щастить йому!
Почекай, Фердо! гукали навздогін кораблеві руді мурашки. Ми хотіли з тобою ще трохи пожартувати!
Та корабель плив далі. Деякі руді мурашки почали хлипати, інші злостилися, а деякі кидали грудками на корабель.
Зупиніться! кричали. Чуєте? Ми ще хотіли
щось... і кидали грудки на корабель, але трохи-трохи докинути не могли.
Що ж це таке? То ви отак на Ферду? загомоніли на березі. Ні, цього не буде!
Саме цієї миті вилізли з води колишні личинки всіх інших нетлів. Розгорнули свої плащі й перетворилися на молодих нетлів. Вони не чекали, поки їм обсохнуть крила, а хмарою злетіли вгору, що аж темно стало, й та хмара закрила Фердин корабель. Цілком закрила його від рудих мурашок.
Але це ще не все. Личинки плавунця теж уже виросли, перетворилися на великих плавунців і закричали:
І ми допоможемо Ферді!
Вони злетіли над рудими мурашками й гули над ними так грізно, що найслабкіші з мурашок попадали на землю. Натовп глядачів аж стрибав з радощів. Такого ще ніколи не бувало.
А що то знову летить у повітрі? Гляньте! З мурашиного левеняти став крилатий Мурашиний Лев. Тепер він літає тут, хоче помститися, кричить:
Почекай, Фердо, не думай, що я забув, як ти мене пошив у дурні, коли я був ще Тютінком! І того, як ти мене хотів замкнути, я теж не забуду! Почекай, я тобі за все віддячу! Почекай, буде в мене син, він тебе зїсть!
Але не бійтеся, ніхто Ферду не зїсть. Бо в Мурашиного Лева не було ніякого сина. Він навіть і не оженився. Перш ніж устиг він знайти собі наречену, його зїла пташка синичка.
А Ферда приплив додому. Руді мурашки його не схопили. У вітрила дув ходовий вітер, і ніхто не міг наздогнати корабель.
Але цікаво, що ж сталося з тими порожніми будиночками личинок нетляток під водою? Вони ж були такі гарні й так добряче зроблені! Було б шкода їх. Але все обійшлося гаразд. їх знайшли діти й гралися з ними. У нас дома теж є один, його принесла нам маленька дівчинка.
Нарешті Ферда повернувся додому. Він добре знав, що ніде не зміг би зробити чогось ліпшого, ніж зробить удома.
ПРО НЕВІДОМИЙ ТАЄМНИЧИЙ КАРАБЕЛЬ
Та річ була схожа на невеличкий вітрильник з двома щоглами, з віконцями на бортах і навіть маленькою будочкою для екіпажу.
Що це може бути? запитало рибенятко. Мені здається, що це корабель.
А одна рибка сказала, що це якийсь принц їде в подорож навколо світу.
Це неможливо, заперечила їй інша. Принц не плив би так. У нього був би цілий караван кораблів.
А що, коли це ніякий не принц, а що, коли це... рибка аж затремтіла від страху. А що, коли це морські пірати, прошепотіла вона й хотіла вже втекти.
Але цієї миті корабель повернув до берега. Збирався причалювати. Тож цікаві рибки залишились подивитися, хто на ньому приплив.
Це, мабуть, десь тут, капітане. Гадаємо, що ми вже біля дому, обізвалися згори голоси двох мореплавців.
Побачимо, як до берега пристанемо, промовив капітан; очевидно, він був у доброму гуморі.
Тихше, зашикали одна на одну рибки. Зараз побачимо.
Отепер, дами й панове, я продемонструю вам карколомний стрибок з корабля на берег, пролунав веселий капітанів голос.