А тепер, тепер Тютінкові відплатимо! розвеселилися щасливі рятівники.
Один з них зараз же приніс добрячу замашну каменюку, націлив на Тютінка і бабах! кинув її в яму, просто Тютінкові у відкриту пащу. А Тютінек аж трусився чекав чогось смачного. Почув, як щось летить до нього. «Це, нарешті, мурашка!» подумав собі. Схопив, не роздумуючи, щелепами, і хрусь! каменюка розсипалась на куски, а Тютінек їх жадібно поковтав.
Діточки любі, можете собі уявити, як він поласував!
Пхе-е-е! заскиглив Тютінек. Що це ти мені кинув? Тьху! Навіть виплюнути не можу. Я хочу мурашку. Б-е-е! Справжнього мурашку хочу. Розумієш?
Зараз, зараз, ось матимеш! поквапливо втішав його Ферда. Я впіймав тобі такого великого чорного мураху. Зараз пущу його вниз!
І моргнув друзям, щоб ті подали йому з-за куща чорну рясу. Привязав її на мотузок і спустив до ями.
А метелик-нетля вже летів високо в повітрі й ніс на собі Ферду.
Ти вмієш добре будувати, хлопче, сказав він, коли вже пролетіли через девять жучиних гір, девять дощових нірок, шість жабячих калюж і сіли нарешті на землю. А чи зможеш ти будувати під водою?
А чому б ні? Тільки навіщо це вам? здивовано спитав Ферда.
Ось побачиш, як заведу тебе до наших дітей, сказав метелик, знов узяв Ферду на спину й полетів з ним далі, аж поки приніс його до маленького швидкого поточку.
Бачиш? Ми з тобою у нетлів. Я тато-нетля, поряд живе дядько-нетля, там далі дід-нетля, а ось тут діти кума-нетлі, показав він на чистесеньке дно. Дітей-нетлів ти, мабуть, ще зроду не бачив.
Діточки, це було справжнє диво! На це треба хоч раз поглянути! Такі маленькі червячки шмигали по дну, й кожен з них був господарем власного дому. В кожного з них була власна хатина. Кожен сидів аж по шию в якійсь міцній коробочці, і тільки голова та лапки, які росли в них десь біля шиї, виглядали з тієї хатинки. І кожна хатинка була інакша.
Одне мале нетлятко ніби сховалося в довгий плетений кошичок, друге зліпило собі хатинку з камінців і черепашок, третє з дрібного піску. Як я вже сказав, кожне нетлятко сиділо в хатинці так, що тільки лапки та голова виглядали назовні. Коли підпливав хтось, хто міг би скривдити їх, одразу ж кожне нетлятко ховалося в хатину так, що не видно було ані волосинки. А коли навкруги було безпечно, нетлятка одразу ж висували з хатинок голови та лапки й плавали по дну, ловлячи у воді що було їстівного.
Ото диво! Нічого такого Ферда ще зроду не бачив.
Я б дивився на них з рана до вечора, зітхнув він і став навколюшки біля води.
Те, що ти бачиш, сказав йому тато-нетля, то ніяке не диво. То просто кумові діти. Інші теж будують собі такі хатинки. Проте мої личинки повинні мати хатки в сто разів кращі, і ти збудуєш для них ті хатки. Збудуй щось таке, аби про це говорили в цілому світі й цілий світ ходив на це дивитися.
А тут, вів метелик далі, ось тут мої діточки. Вже починають обгортатися піском!
Справді, трохи далі, в струмочку, було видно маленьких червячків. Вони лазили по дну й тягли за собою довгі тільця, уже трохи обліплені піском.
Ну, то берися до роботи! Завтра я прийду подивлюся, сказав тато-нетля й полетів у кущі.
ЯК ФЕРДА РОЗПОВІДАВ КАЗКИ
«Чому б ні? Збудую! Атож. Але як же я дістануся до тих червячків, коли вони у воді? говорив собі Ферда. Треба ж їх спершу зміряти. Найкраще, мабуть, затулити носа, щоб у нього не набралося води, й пірнути».
Зробив так і гоп! під воду. Та, бачте, коли почав обома руками міряти, то мусив пустити носа й одразу ж набрав у нього води.
Ні, так не піде. Треба щось інше придумати, сказав він, коли вже знову сидів на березі, і глибоко замислився.
І придумав. Зірвав стеблинку, порожню всередині, одним кінцем занурив її у воду, близько до личинок, і почав у ту травинку, як у рупор,гукати:
Алло, алло!
Слухайте обяву.
Повідомляють трави,
Що зараз почнеться свято,
Тут будуть казки розповідати!
Як тільки личинки це почули, одразу ж повилазили з води. Ферда посадив їх рядочком коло себе й заходився міряти. Коли вони замовкли, він почав їм розповідати першу казку. Якщо хочете, можете й ви її послухати.
ПРО ТЕ, ЯК КОЛИСЬ ПОБІЛЬШАЛО ХРУЩІВ
У цього хлопчика, правда, був у кишені якийсь коробочок, але дірявий, з проламаним дном. Коли хлопчик упіймав першого хруща, хрущ знайшов у коробочку дірку й виліз у кишеню, а з кишені хлопчикові на светрика. Але в останню мить, коли хрущ уже хотів розгорнути крильця, хлопчик упіймав його вдруге.
Диви, в мене вже другий хрущ! сказав він і вкинув хруща знову в коробочок.
Що я вам скажу? Через хвилину хрущ знову був назовні й заліз хлопчикові під светрик. Хлопець його знов упіймав. Потім він ще раз упіймав того хруща в себе на штанині, потім на панчішці й ще раз на шапці. Тоді вже хлопець почав робити позначки, скільки він упіймав хрущів. Він і не подумав, що це може бути один і той самий хрущ, який тікає хлопцеві з коробочка!
А коли хлопчик вирішив, що коробочок уже, мабуть, повний, то полічив позначки їх було вісімнадцять. Ого, вісімнадцять хрущів! Хлопчик написав на коробочку число вісімнадцять. А що це був неохайний хлопець і писав він абияк, то й написав одиничку не так, як годиться, вгорі волосок, а вниз паличку, а просто поставив паличку. А за нею вісімку. Потім пішов додому й уже здалеку закричав: