Воно привязало Ферду на мотузочок і помалу летіло над ним. Це було кумедне видовище. Ніби Ферда вів на мотузочку Мурашиного Лева. Ніби купив його десь по дорозі, де продавали повітряні кулі й усякі інші летючі цяцьки.
Тому за Фердою бігла ціла зграя цікавих малих жучків, але жоден з них не одважився спитати, де можна купити таку дивовижну іграшку.
Мурашиний Лев! Це чудернацьке імя, довірливо розмовляв з Фердою Мурашиний Лев. Мені воно зовсім не пасує. Хіба я, такий малюк, схожий на якогось лева? А звуть мене так через мого сина. Бо він справжній лев! Справжнісінький дикий мурашиний лев!
Гр-р-р-р-р! заревло вдалині.
Всі, хто був поблизу, вмить зникли, тільки Ферда не міг утекти, тому що був привязаний.
Чуєш його? гордо промовив батько Малюк. Це він. Син мій!
Ферда зблід. Ще в мурашнику він чував про молодого мурашиного лева, який пожирає мурашок. Але завжди думав що це лише казка.
Гр-р-р-р! почулося знову, аж трава зашелестіла.
Чи не до лева це веде Ферду батько Малюк? А що, як той лев Ферду зїсть?
Гр-р-р-р! Гр-р-р-р! заревло знову, аж каміння посипалось.
Гарний у нього голосок! засяяв з радощів батько. Здоровий голосок. То він, напевне, вже їсти хоче!
Гр-р-р-р! Гр-р-р-р! Гр-р-р-р!
Ферда від страху вже не міг іти. Новий хазяїн волочив його за собою.
Не бійся, любий Фердо. Це мій синочок радіє, що я до нього йду.
Гр-р-р-р! заревло вже так близько, що Ферда аж упав.
Ми вже прийшли, радісно запищав Мурашиний Лев. Зараз побачиш мого малого синочка, зараз побачиш мого Тютінечка!
Він вийняв ключі й відімкнув темну дірку між камінням.
Виходь, Тютінку!
Якби ви бачили малого Тютінка! З дірки вилізла страшна потвора з грізною пащею й з довгими гострими щелепами, з ланцюгом на шиї і відразу ж кинулася на Ферду. На щастя, Тютінків тато міцно тримав ланцюга.
Почекай, маленький, не кидайся на нього, він тобі дбатиме про їжу!
Але Тютінек аж пручався, вив і ревів, кидався
і все на Ферду.
Дурний ти, заспокоював тато свого синочка. Його не треба їсти! Він приганятиме тобі найсмачніших і найжирніших мурашок! Поглянь, Тютінку! Ти, як завжди, загребешся в свою ямку, а Ферда приводитиме найкращих мурашок, одного за одним, просто тобі до ротика. І ти собі гарненько будеш гамати. Ну, то як? Я ж для того й купив його тобі! Хе-хе-хе!
Ха-ха-ха-ха! зареготало страхітливим сміхом дитя й уже на Ферду не кидалося.
От бачиш, який ти розумний. Тепер я вже можу зняти ланцюга з твоєї шиї. Візьми гарненько Ферду за руку, й спробуйте полювати вдвох, задоволено сказав Мурашиний Лев і послав їх на лови. А ти, Фердо, слухай Тютінка, наганяй йому добру їжу, а то я тебе відішлю назад до пані жужілки! пригрозив він на прощання Ферді.
ЯК ЖАХЛИВА ПОТВОРА ГОСТРИЛА ЗУБИ НА МУРАШОК
Тут я зроблю собі ямку.
Тютінек почав зариватися задки в мякий пісок, а головою відкидати той пісок від себе, аж поки вигріб гарненьку ямку й по шию закопався в ній. З ямки вже стирчала тільки Тютінкова голова з довжелезними зубами.
А тепер, Фердо, мерщій приведи сюди якогось мурашку, я голодний! наказав Тютінек і примружив очі.
Легко сказати, приведи! А що б Ферді на це інші сказали, то вже молодому левеняті було байдуже. Хіба ж можливо, щоб Ферда приганяв левеняті мурашок на сніданок? Нічого такого навіть у казках не почуєш!
Та почекайте, може, ще трапиться щось таке, чого ніхто не чекав. Ось подивіться! Сюди йдуть якісь два дивні жуки. Ось вони вже біля Ферди й уже вітаються з ним. Хто ж це може бути? Обидва вдягнені в такі довгі ряси, а на голові в них маленькі шапочки з довгими вусами.
Ферда з ними заходить у розмову. А погляньте, один із жуків скидає свою шапочку, і у Ферди заясніло обличчя. Чому б це?
Знаєте чому? Знаєте, хто то був? Його двоє друзів, чорні мурашки. Цього разу вони прийшли по нього перевдягнені в священиків.
Ходи, Фердо, ходи з нами. Ми принесли тобі такий самий одяг. Там, он за тим кущем, лежить для тебе чорна ряса. Ми її на тебе вдягнемо, шептали вони йому.
Коли ж я, показав Ферда пальцем на Тютінка, трохи боюся.
Що? Ти боїшся? То такий з тебе герой? і лясь! один з мурашок ляснув Ферду по плечу.
Ой-ой-ой! Зараз міг би бути Ферді й кінець. Бо стояв Ферда на краєчку Тютінкової ями, а коли його ляснули, то він зїхав по піску вниз. Швидше нагору, від Тютінкових зубів!
Ха-ха-ха! Ось і мурашка! засміявся Тютінек і заплямкав. Оце я поласую!
Тютінек був певний, що то Ферда пригнав йому жирного мурашку, й одразу ж почав кидати на нього піском. А це було вже зле. Пісок підбивав Ферді ноги. Ферда одчайдушно дерся нагору, та тільки ступав крок, як Тютінек бив його по ногах піском, і Ферда знову зїжджав униз.
Друзі, рятуйте, він мене зїсть! у розпачі закричав Ферда.
Ха-ха-ха! сміявся з нього Тютінек і клацав своїми довжелезними шелепами. Хрусь, хрусь! захрумають вони, і не буде вже більше Ферди.
Швидше! Не дамо Ферди! Треба Ферду врятувати! підбігли перелякані друзі. Подай мені руку, я піду перший. А то ми його вже ніколи не побачимо!
Зробили ланцюжок: один став твердо на краю ямки й тримав другого, а той спустився й подав Ферді руку. І саме вчасно, бо Тютінек уже от-от схопив би Ферду за ногу. Аж тут Ферда гоп! вискочив нагору, його друзі з полегкістю зітхнули.