Шрифт
Фон
Ворожу лаву припустити,
Окропом спереду облити,
А псів пустити на зади!
Стрільцям роздати всі мушкети,
Для нас великі дві люнети,
Для мене ріг, шолом і лук.
Загальна тактика така є:
Відважно прати, чим хто має,
Робити, чим хто може, гук!»
Таку інструкцію діставши,
Військову честь князю віддавши,
Дворецький підтюпцем побіг.
А хоч тяжке було хлопище,
То за хвилину, дві найвище
Вже грав його воєнний ріг.
На знак той із усіх усюдів
Збігалися службові люди:
І пастухи і птахарі
І конюхи і княжі джури,
Жадні пригод і авантури,
Вкінці дружинники старі.
Люд біг з сокирами, з ціпами,
Із соховилами, з дрючками,
А дехто люшню взяв на рать,
Якийсь «самсон» з'явився з дишлем
І викрикнув: «До пекла вишлем,
Хто схоче замок здобувать!»
«Дворецький! Відтрубіти сполох!
Це не Григоріїв, не Волох,
Не геній тачанок Махно.
А славні лицарі «Остроги»
В мої навідались пороги,
В моє заглянули вікно!
Коня! «Ахметка»! В цю хвилину!
А гостеві його конину!
Один із джурів їде теж.
На розтвір брама! Хлопців лава,
Нехай кричить при в'їзді «Слава»,
А прапор на найвищу з веж!»
На вістку цю, Отець Ігнатій,
Хоч як на фронті був зайнятий,
Прибіг із радісним лицем:
«Острога!» Хлопці! Боже Милий!
Летіть, гоніть, біжіть щосили
І всіх в полон беріть живцем!»
Князеві привели «Ахметка»,
Притюпала й моя хабетка,
Ми сіли й рушили в цю мить.
І вже позаду замку брами,
І вже лиш простір перед нами,
І вже лиш вітер нам шумить
Лелека, як служив при війську,
Мав сотню там кавалерійську,
То й знав кіннотний ритуал.
Тепер, як тільки догадався,
Хто це від замку наближався,
Пустив коня в парадний чвал.
Під'їхав, став, прийняв поставу,
Підніс угору руку праву,
А ліву до грудей приклав.
В князя вдивився оком бистрим
І голосом твердим, врочистим:
«Рука і серце!» проказав.
Те саме ми з князем зробили,
«Рука і серце» повторили.
(Це був лицарський наш привіт
Ще від Розвадова старого).
А брат Лелека після того
Князеві склав детальний звіт:
«Пресвітлий Комтуре Закону!
Із України й з закордону,
Із міст із сіл, з долин і з гір
Зібрались лицарі «Остроги»,
Уперше після перемоги,
Відбути свій лицарський Збір.
А що припадком поміж нами
Знайшлися теж лицарські дами,
То ми спинилися отут,
Бо в тебе, як голосить фама,
Для всіх жінок заперта брама,
От ми ні в двері, ані в кут.
Пресвітлий Комтуре, не сердься,
Та лицарі не мали серця
Шукати десь для них кутка.
Це не ґорґони, не медузи,
А лагідні стрілецькі музи:
Малярства, пісні і танка»
Князь звіт прийняв, не ворухнувся,
Лиш раз під вусом усміхнувся,
Коли довідавсь про жінок.
Хвилину ще з думками бився,
Вкінці либонь на щось рішився,
Бо підступив конем на крок.
«Радію, друже, невимовно
І вас вітаю поголовно,
Мій дім ваш дім. А щодо дам,
Журитися нема потреби,
Усіх запрошую до себе
І честь належну їм віддам.
Давай же руку, любий друже.
Стужився я за вами дуже,
То й обійняти всіх вас рад.
Тепер ти їдь по товариство,
Скажи, нехай рушають бистро,
А ми вертаємось назад!»
По цім коневі дав острогу,
Кінь вискочив якраз на ногу
І вихром комтура поніс.
А я шепнув ще до Лелеки,
Що вже немає небезпеки,
Бо згинув антидамський біс
На замку, як в горшку кипіло,
Дворецький добре взявсь за діло
І кожному роботу дав.
Ці підмітають, ті виносять,
Тамті траву довкола косять,
Щоб терем краще виглядав;
Усе те князь, мов переочив,
Заїхавши, з коня зіскочив
І в хату поспішив мерщій.
Там, заки джури ще наспіли,
Гукнув, аж шиби задзвеніли:
«Стрілецьку шапку й однострій!»
І я побіг сяк-так прибратись,
Помитись трохи, причесатись,
Стрясти представника тягар.
Хай інші вже проводять діло!
Та лихо Юру підсадило
Прийшов по срібний гонорар.
Я навіть дати вже мав намір,
Та враз почув знадвору гамір
І «Слава» радісне, грімке.
Кажу: «Ти, Юро май довір'я!»
І швидко з хати на подвір'я!
А там побачив я таке:
Крізь челюсть замкової брами
Вози в'їжджають за возами
І уставляються рядком.
Отець Ігнат як сонце сяє
Й, забувши, що в руках тримає,
Благословить усіх гачком.
Лицарство і лицарські дами,
І капелюхами й руками
Отцеві віддають поклін.
А князь при вході до палати
Стоїть, гостей щоб привітати
І завести в затишшя стін.
Він у стрілецькім однострою,
В такім, як був колись у бою,
На бакир шапка, тільки вус
Пішов у низ і став буйніший,
І обвід тіла обширніший,
А так класичний Усусус.
Дивився я і любувався,
Як в'їзд на замок відбувався,
Радів, що все пішло як слід.
Благословив нічного духа,
Князя, що слів моїх послухав
І джуру, що заніс мій звіт.
Тим часом гості пил струсили
Й до Скоропада підступили.
Він усміхавсь привітно всім.
Жіноцтво цілував у ручку,
Чи мала перстень, чи обручку,
І повторяв: «Гість в дім Бог в дім!»
З мужчинами пішло все гладко.
Ці підступали за порядком
І кожний праву підіймав,
А ліву руку клав на груди,
На знак, що вірний був і буде.
«Рука і серце» заявляв.
Отець Ігнат вітав сердечно
І всіх поклепував поплечно.
«Здоров був. друже. Стільки літ!».
«Егеж, так-так! Багато років».
«А час, як та вода з лотоків
Пливе від нас на другий світ».
Ви бачили порожній вулій?!
Стоїть собі сліпий, нечулий.
На шапці мох, кругом бурян,
Та ось дав пасічник до нього
В погідний день роя нового
І вулій грає, як орган.
Так грав і терем Скоропадів,
Як князь гостей туди впровадив
І ті повсюди розбрелись.
Лицарські голоси гуділи,
Жіночі перлами дзвеніли
Шрифт
Фон