ОБИДВА (дивуючись): Чоловіки! Він нас уважає за чоловіків.
ПОЛІЦАЙ: А хто ж ви, в біса, такі?
ОБИДВА: Ще побачите, ще побачите!
ПОЛІЦАЙ (збараніло): Принаймні, ви завжди веселі.
ОБИДВА: Нас годують котлетами й шинкою. Щодня, щодня. ПОЛІЦАЙ: Так і я танцював би. Ходіть, дайте мені руку. Чудний гумор у чужинців.
Він веде їх до міста.
ОБИДВА: До Бобі й Мобі, до Робі й Тобі!
Зміна сцени без завіси. Фасада залізничної станції і будки підноситься вгору. Середина Золотого Апостола, можна навіть спустити вивіску господи, її емблему: позолочену, статечну фігуру апостола, що зависає посеред приміщення. Занепала розкіш. Усе вилиняле, запорошене, поламане, зігниле, струхлявіле, гіпс облущений. Безконечна процесія носіїв валіз. Спершу вони заносять клітку, потім вантаж. БУРҐОМІСТЕР і ВЧИТЕЛЬ сидять праворуч при чарці.
БУРҐОМІСТЕР: Валізи, самі валізи, цілі гори, а оце щойно внесли леопарда в клітці, чорного, страшного.
УЧИТЕЛЬ: Домовину вона веліла поставити в окрему кімнату. Дивно.
БУРҐОМІСТЕР: Світові дами мають свої примхи.
УЧИТЕЛЬ: Здається, ніби вона бажає залишитися тут надовше. БУРҐОМІСТЕР: Ще краще. Вона вже в Ілля в кулаці. Він її зве Дика моя кіточко, Відьмочко. Видурить у неї мільйони. За ваше здоровя, пане вчителю. За те. щоб Клер Цаханасян оживила Бокмана.
УЧИТЕЛЬ: І фабрику Ватера.
БУРҐОМІСТЕР: І пансіон Місце-на-сонні. Коли він оживе, все оживе: суспільство, гімназія, громадський добробут.
Вони цокаються чарками.
УЧИТЕЛЬ: Я більш як двадцять років виправляю шкільні завдання з латини і греки ґюлленських учнів, але що таке страхіття я довідався щойно годину тому. Мені аж мороз пішов по спині, як та стара дама в чорнім платті вийшла з потяга. Наче Парка, грецька богиня долі. Вона повинна б зватися Кльото, не Клер, бо якраз про неї ще можна подумати, що вона пряде нитку життя.
Надходить ПОЛІЦАЙ і вішає шолом на гачок.
БУРҐОМІСТЕР: Сядьте до нас, вахмістре.
ПОЛІЦАЙ сідає.
ПОЛІЦАЙ: Немає ніякої приємности працювати в цьому закутку. Але тепер ця руїна розквітне. Я оце саме був з мільярдеркою та крамарем Іллем у Петровій стодолі. Зворушлива сцена. Обоє були такі піднесені, наче в церкві. Мені було аж незручно, що я там стояв. Тому я забрався геть, коли вони пішли до Конрадсвайлерського лісу. Справжня процесія. Спереду носильниця, поруч Ілль, позаду мажордом і її сьомий чоловік з вудкою.
УЧИТЕЛЬ: Зуживання чоловіків. Друга Лаїса.
ПОЛІЦАЙ: А далі ще тих двоє огрядних чоловіків. Чорт зна, що воно означає.
УЧИТЕЛЬ: Щось моторошне. Привиди з Оркуса.
БУРҐОМІСТЕР: Хотів би я знати, чого їм треба в Конрадсвайлерському лісі.
ПОЛІЦАЙ: Того самого, що і в Петровій стодолі, бурґомістре. Вони відвідують ті місця, де колись, як то кажуть, палала їхня пристрасть.
УЧИТЕЛЬ: Яскравим полумям. Туз уже слід пригадати Шекспіра. Ромео і Джульєту. Панове, я глибоко зворушений. Вперше відчуваю в Ґюллені античну велич.
БУРҐОМІСТЕР: Передусім випиймо за нашого дорогого Ілля, який завдає собі стільки труду, щоб поліпшити нашу долю. Панове: за найулюбленішого громадянина міста, за мого наступника!
Апостол,
емблема готелю, зникає вгорі. Зліва надходить четверо МІЩАН з простою, деревяною лавкою без спинки і ставлять її ліворуч. Перший вилазить на лавку, тримаючи велике картонне серце, на якому вирізані літери А+К; решта стають півколом з галузками в руках, удаючи дерева.
ПЕРШИЙ: Ми смереки, сосни, буки.
ДРУГИЙ: Ми ялиці темносизі.
ТРЕТІЙ: Мох, лишай, сплетіння плюшу.
ЧЕТВЕРТИЙ: Тінь кущів і живоплоту.
ПЕРШИЙ: Хмар мандрівка, крик пташиний.
ДРУГИЙ: Пранімецькі темні нетрі.
ТРЕТІЙ: Мухомори, дикі лані.
ЧЕТВЕРТИЙ: Шепіт віття, давні мрії.
З глибини виходять, жуючи ґуму, ПОЧВАРИ: в носильниці КЛЕР ЦАХАНАСЯН, поруч ІЛЛЬ. За ними ЧОЛОВІК VII, а геть позаду МАЖОРДОМ, який провадить за руку обох СЛІПЦІВ.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це Конрадсвайлерський ліс. Робі й Тобі, зупиніться.
СЛІПЦІ: Зупиніться, Робі й Тобі, зупиніться. Робі й Тобі.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН сходить з носильниці й дивиться на ліс.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ось серце з нашими іменами, Альфреде. Майже вилиняло і розтяглося. Дерево виросло, його стовбур і конарі потовщали, як і ми самі.
Вона йде до інших дерев.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Група німецьких дерев. Давно вже я не проходила лісом своєї молодости, довго вже не топтала листя і синього плющу. Ви, жувачі ґуми, погуляйте трохи там за кущами, мені не хочеться завжди дивитися на ваші пики. А ти, Мобі, гайда до потоку, до своєї риби.
Двоє ПОЧВАР з носильницею відходить ліворуч, ЧОЛОВІК VII праворуч. КЛЕР ЦАХАНАСЯН сідає на лавку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дивися: лань!
ТРЕТІЙ підстрибом біжить геть.
ІЛЛЬ: Час парування.
Він присідає коло неї.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: На цьому камені з льодовикової ери ми цілувалися. Більше ніж сорок пять років тому під цими буками, між мухоморами в моху. Мені було сімнадцять, а тобі не цілих двадцять. Потім ти одружився з Матільдою Блюмгард та з її галантерійною крамницею, а я зі старим Цаханасяном та з його мільярдами у Вірменії. Він знайшов мене в одному гамбурзькому борделі. Мої руді коси зачарували того старого, золотого хруща.
ІЛЛЬ: Кляро!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Одну Генрі Клей, Бобі!