Вона дивиться крізь інкрустований самоцвітами льорнет на будку ліворуч.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цю потрібну інституцію збудував мій батько, Мобі. Добра праця, ретельно виконана. Дитиною я годинами сиділа на даху і спльовувала вниз. Але тільки на чоловіків.
У глибині сцени тепер зібралися МІШАНИЙ ХОР і МОЛОДІЖНА ГРУПА. УЧИТЕЛЬ в циліндрі виступає наперед.
УЧИТЕЛЬ: Шановна пані, дозвольте мені, як ректорові ґюлленської гімназії і аматорові шляхетного музичного мистецтва, привітати вас простою народною піснею у виконанні мішаного хору і молодіжної групи.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкварте, вчителю, свою просту народну пісню!
УЧИТЕЛЬ дістає камертона, дає тон, і МІШАНИЙ ХОР та МОЛОДІЖНА ГРУПА починають урочисто співати, але саме тієї миті надїжджає новий потяг з лівого боку. НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ підіймає жезл. Хор мусить змагатися з грюкотом потяга, вчитель у розпуці. Нарешті потяг проїздить.
БУРҐОМІСТЕР (невтішно): А пожежний дзвін! Мав же задзвонити пожежний дзвін!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви гарно співали, ґюлленці. Особливо своєрідний був той білявий бас ліворуч скраю, з великим борлаком.
Крізь мішаний хор проштовхується ПОЛІЦАЙ і стає струнко перед КЛЕР ЦАХАНАСЯН.
ПОЛІЦАЙ: Поліцай Ганке, шановна пані. До ваших послуг.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН (оглядає його): Дякую. Я не маю на думці нікого заарештовувати. Але, може, ви ще будете потрібні Ґюлленові. Чи ви часом заплющуєте одне око?
ПОЛІЦАЙ: Авже ж, шановна пані. Бо як ні, то що б з мене було в Ґюллені?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Заплющте краще обоє очей.
ПОЛІЦАЙ стоїть трохи спантеличений.
ІЛЛЬ (сміється): Справжня Кляра! Справжня моя відьмочка!
Він задоволено плеще себе по стегнах. БУРҐОМІСТЕР накладає собі на голову вчителевого циліндра і підводить до неї своїх онучок. Вони близнятка, семи років, з білявими косами.
БУРҐОМІСТЕР: Мої внучки, шановна пані. Терміна й Адольфіна. Тільки дружини нема.
Він утирає піт з чола. Дівчатка присідають і дають пані Цаханасян червоні троянди.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вітаю вас з цими дівулями, бурґомістре. Нате!
Вона тицяє троянди в руки НАЧАЛЬНИКОВІ СТАНЦІЇ. БУРҐОМІСТЕР тихенько передає циліндер ПАРОХОВІ, який накладає його собі на голову.
БУРҐОМІСТЕР: Наш пан-отець, ласкава пані.
ПАРОХ знімає циліндра і кланяється.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ага, пастор! Потішаєте людей на смертному ложі?
ПАРОХ (здивовано): Стараюся.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І тих, кого засуджено на смерть?
ПАРОХ (збентежено): У нашій країні скасовано смертну кару, шановна пані.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може, її знову запровадять.
ПАРОХ, трохи спантеличений віддає циліндра БУРГОМІСТРОВІ, який знову накладає його на голову.
ІЛЛЬ (сміється): Дика моя кіточко! Що в тебе за дивні жарти!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я хочу в містечко.
БУРҐОМІСТЕР подає їй руку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Що вам спало на думку, пане бурґомістре! Де я годна маршувати цілісінькі милі на протезі!
БУРҐОМІСТЕР (перелякано): Зараз, зараз! Лікар мас авто. Мерцедеса з 32-го року.
ПОЛІЦАЙ (клацає закаблуками): Все буде зроблене, пане бурґомістре! Я службово прижену сюди машину.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Не треба. Після нещасного випадку я пересуваюсь тільки в носильниці. Робі і Тобі, давайте носильницю!
Зліва надходить двоє геркулічної статури ПОЧВАР, що весь час жують ґуму. Вони з носильницею. В одного висить за плечима гітара.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Два гангстери з Мангатену. Засуджені в Сінґ-Сінґу до електричного крісла. На моє прохання, звільнені носити мою носильницю. Кожне прохання коштувало мені по мільйонові доларів. Носильниця з Лювру, дарунок французького президента. Чемний пан, виглядає зовсім як у газетах. Понесіть мене до міста, Робі й Тобі!
ОБИДВА: Yes, Mam.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Але перше в Петрову стодолу, а потім до Конрадсвайлерського лісу. Я хочу відвідати з Альфредом місця, де ми колись любилися.
Віднесіть речі й домовину до Золотого Апостола.
БУРҐОМІСТЕР (отетеріло): Домовину?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я привезла її з собою. Може, пригодиться. Рушаймо, Робі і Тобі!
ПОЧВАРИ, жуючи ґуму, несуть КЛЕР ЦАХАНАСЯН до міста. БУРҐОМІСТЕР дає знак, усі кричать Слава, та вигуки затихають, коли двоє СЛУЖНИКІВ зявляються з чорною, дорогою домовиною і рушають з нею до Ґюллену. Тієї самої хвилини починає дзвонити ще не заставлений пожежний дзвін.
БУРҐОМІСТЕР: Нарешті! Пожежний дзвін!
Люди йдуть за домовиною, ззаду видно покоївок Клер Цаханасян з вантажем. Ґюлленці допомагають їм нести незчисленні валізки. ПОЛІЦАЙ налагоджує рух і хоче й собі податись за почтом, але справа надходить двоє малих і товстих дідків з пискливими голосами. Вони тримаються за руки. Обидва чепурно повдягані.
ОБИДВА: Ми в Ґюллені. Ми нюхаємо, нюхаємо, нюхаємо повітря, ґюлленське повітря.
ПОЛІЦАЙ: Хто ви такі?
ОБИДВА: Ми належимо старій дамі, ми належимо старій дамі. Вона зве нас Кобі й Лобі.
ПОЛІЦАЙ: Пані Цаханасян поселилася в Золотому Апостолі.
ОБИДВА (весело): Ми сліпі, ми сліпі.
ПОЛІЦАЙ: Сліпі? Тоді я вас проведу.
ОБИДВА: Дякую, пане поліцаю, красно дякую.
ПОЛІЦАЙ (здивовано): Як же ви знаєте, що я поліцай, коли ви сліпі?
ОБИДВА: 3 інтонації, з інтонації, всі поліцаї мають однакову інтонацію.
ПОЛІЦАЙ (недовірливо): Ви, либонь, мали досвід з поліцією, чоловіки?