СЛІПЦІ: Одну Генрі Клей, одну Генрі Клей!
З глибини виступає МАЖОРДОМ, подає їй цигару і припалює її.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шаную цигари. Властиво, я могла б курити цигари свого чоловіка, але я їм не довіряю.
ІЛЛЬ: Я одружився з Матільдою Блюмгард задля тебе.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вона мала гроші.
ІЛЛЬ: Ти була молода й гарна. Тобі належало прийдешнє. Я хотів твого щастя. Того й мусів зректися свого.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер настало те прийдешнє.
ІЛЛЬ: Якби ти тут залишилася, то зійшла б ні на що, як і я.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти зійшов ні на що?
ІЛЛЬ: Занепалий крамар у занепалому містечку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я маю гроші.
ІЛЛЬ: Я живу в пеклі, відколи ти пішла від мене.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я сама стала пеклом.
ІЛЛЬ: Я викручуюся з родиною, як можу, і кожного дня вона докоряє мені за наші злидні.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка не ущасливила тебе?
ІЛЛЬ: Найважливіше, що ти щаслива.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А твої діти?
ІЛЛЬ: Не мають ніяких ідеалів.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ще матимуть.
Він мовчить. Обоє втупилися зором у ліс своєї молодости.
ІЛЛЬ: У мене смішне життя. Я властиво навіть не виїздив з містечка. Раз був у Берліні, та раз у Тесіні, оце й усе.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І не треба. Я знаю світ.
ІЛЛЬ: Бо ти завжди могла їздити.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бо він мені належить.
Він мовчить, вона курить.
ІЛЛЬ: Тепер усе зміниться.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне.
ІЛЛЬ (насторожено): Ти нам поможеш?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не покину напризволяще містечка своєї молодости.
ІЛЛЬ: Нам треба мільйонів.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мало.
ІЛЛЬ (захоплено): Дика моя кіточко!
Він радісно ляскає її по лівому стегні і, зойкнувши з болю, відсмикує руку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Боляче. Ти ляснув по шарнірах моєї протези.
ПЕРШИЙ дістає з кишені штанів стару люльку та іржавого ключа й починає стукати ключем по люльці.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дятел!
ІЛЛЬ: Як тоді, коли ми були молоді й відважні, коли ми гуляли в Конрадсвайлерському лісі в дні нашого кохання. Ясне кружало сонця над ялицями, далекі отари хмар і голос зозулі десь у нетрях.
ЧЕТВЕРТИЙ: Ку-ку! Ку-ку!
ІЛЛЬ намацує ПЕРШОГО.
ІЛЛЬ: Холодне дерево, і вітер у гіллі, шумить наче морський прибій. Як колись, усе як колись.
Троє ЧОЛОВІКІВ, що вдають дерева, дмуть і вимахують руками.
ІЛЛЬ: Ех, якби вернути той час, відьмочко. Якби нас життя було не розділило.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти бажав
би цього?
ІЛЛЬ: Ще б пак! Я ж люблю тебе!
Він цілує її в правицю.
ІЛЛЬ: Та сама біла холодна рука.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Помилка. Це також протеза. Слонова кістка.
Ілль, переляканий, пускає руку.
ІЛЛЬ: Кляро. невже в тебе все протези?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Майже все. Після аварії літака в Афґаністані. Я єдина вилізла з-під уламків. Навіть залога загинула. Я незнищима.
СЛІПЦІ: Незнищима, незнищима.
Лунає врочиста музика духових інструментів. Апостол, емблема готелю, знову спускається вниз. Ґюлленці заносять столи: на них нужденні, подерті обруси, посуд, страви. Столів три: посередині, ліворуч і праворуч, рівнобіжно до публіки. З глибини сцени надходить ПАРОХ. Напливають ГРОМАДЯНИ ҐЮЛЛЕНУ, один у гімнастичному трико. Зявляються також БУРҐОМІСТЕР, УЧИТЕЛЬ, ПОЛІЦАЙ. Оплески. БУРҐОМІСТЕР підходить до лавки, де сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН та ІЛЛЬ, ДЕРЕВА знову обернулися на людей і відступили назад.
БУРҐОМІСТЕР: Це оплески вам, вельмишановна пані.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це оплески музикам, бурґомістре. Вони чудово дмуть, а перед тим гімнастичний гурток зробив прекрасну піраміду. Я люблю чоловіків у трико і в коротких штанцятах. Вони виглядають так природно.
БУРҐОМІСТЕР: Дозвольте повести вас до столу?
Він веде Клер Цаханасян до середнього столу і знайомить її зі своєю ЖІНКОЮ.
БУРҐОМІСТЕР. Моя дружина.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН оглядає її крізь льорнет.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ганночка Дурнолоб, наша відмінниця.
Він знайомить її з другою ЖІНКОЮ, виснаженою, як і його власна, з тим самим виразом гіркоти.
БУРҐОМІСТЕР: Пані Ілль.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка Блюмгард. Пригадую собі, ЗО
як ти чигала на Альфреда за дверима крамниці. Ти змарніла й поблідла, моя голубко.
Справа вскакує ЛІКАР, пятдесятирічний, присадкуватий чоловік, з вусами, наїженим чорним чубом, близнами від шпаги на обличчі, в старому фраку.
ЛІКАР: Я ще вчасно допхався на своєму старому Мерцедесі.
БУРҐОМІСТЕР: Доктор Ніслін, наш лікар.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН дивиться на ЛІКАРЯ крізь льорнет; він цілує їй руку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цікаво. Ви виписуєте посвідки смерти?
ЛІКАР (збитий з пантелику): Посвідки смерти?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Хтось же у вас помирає.
ЛІКАР: Звичайно, шановна пані. Це мій обовязок. Наказ начальства.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У майбутньому посвідчите смерть з паралічу серця.
ІЛЛЬ (сміється): Чудово, просто чудово!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН відвертається від ЛІКАРЯ; оглядає ГІМНАСТА в трико.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Зробіть свою вправу ще раз.
ГІМНАСТ присідає, махає руками.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Надзвичайні мязи. Чи ви вже кого задушили ними?
ГІМНАСТ (присідаючи, спантеличено): Задушив?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН Закиньте ще раз руки на спину, пане гімнасте, а потім прогніться лежачи.
ІЛЛЬ (сміючись): У Кляри золотий гумор. Такі жарти, що можна зі сміху вмерти.
ЛІКАР ще й досі не отямився.
ЛІКАР: Не знаю. Від таких жартів мені мороз іде поза шкірою.