БУРҐОМІСТЕР: Крім Бога.
УЧИТЕЛЬ: Але він грошей не платить.
БУРҐОМІСТЕР: Ви, Іллю, дружили з нею; тепер усе від вас залежить.
ПАРОХ: Тоді ви розійшлися. Я чув якусь невиразну історію... Ви маєте що звірити своєму душпастиреві?
ІЛЛЬ: Ми були найкращі друзі... Молоді й палкі... З мене був таки добрий хлопець, панове, сорок пять років тому... А її, Кляру, я ще й досі немов бачу перед собою...Як вона світилася мені назустріч у пітьмі Петрової стодоли чи босоніж ішла по моху й листю в Конрадсвайлерівському лісі, з розмаяним рудим волоссям, струнка, гнучка як лозина, ніжна, до біса гарна відьма. Нас розлучило життя, тільки життя, як то буває на світі.
БУРҐОМІСТЕР: Для моєї невеличкої доповіді на бенкеті в Золотому Апостолі мені треба було б знати кілька подробиць про пані Цаханасян.
Витягає з кишені нотатника.
УЧИТЕЛЬ: Я перевірив давні шкільні документи. Оцінки Кляри Вешер, на превеликий жаль, дуже погані. Із поведінки також. Тільки з ботаніки й зоології задовільно.
БУРҐОМІСТЕР (записуючи):
Добре. З ботаніки й зоології задовільно. Це добре.
ІЛЛЬ: Тут я можу пригодитися вам, пане бурґомістре. Кляра любила справедливість. І то не абияк. Раз арештовували якогось волоцюгу, то вона закидала поліцая камінням.
БУРҐОМІСТЕР: Любов до справедливости. Не зле. Завжди робить враження. Але історію з поліцаєм краще не згадуймо.
ІЛЛЬ: Вона була також милосердна. Що мала, те й роздавала. Крала картоплю для бідної вдови.
БУРҐОМІСТЕР: Почуття милосердя. Це, панове, конче треба відзначити. Це найважливіше. Чи хто пригадує собі, яку будову спорудив її батько? Було б добре згадати про неї в промові.
ВСІ: Ніхто не пригадує.
Бурґомістер згортає нотатника.
БУРҐОМІСТЕР: Ну, я готовий; решту мусить зробити Ілль.
ІЛЛЬ: Я знаю. Цаханасян має труснути своїми мільйонами.
БУРҐОМІСТЕР: Мільйонами, це дуже добре сказане.
УЧИТЕЛЬ: Нам не поможуть ясла для немовлят.
БУРҐОМІСТЕР: Дорогий Іллю, ви вже віддавна найпопулярніша постать у Ґюллені. Я навесні залишаю свою посаду і вже порозумівся з опозицією. Ми домовилися, що запропонуємо обрати вас моїм наступником.
ІЛЛЬ: Алеж, пане бурґомістре...
БУРҐОМІСТЕР: Я можу тільки підтвердити те, що сказав.
ІЛЛЬ: Панове, до діла. Насамперед я поговорю з Клярою про нашу біду.
БУРҐОМІСТЕР: Але обережно, делікатно.
ІЛЛЬ: Ми повинні діяти розумно, не забувати про психологію. Вже саме невдале вітання на станції може звести все нанівець. Міською оркестрою і мішаним хором ми нічого не досягнемо.
БУРҐОМІСТЕР: Ілль має рацію. Це ж бо надзвичайна хвилина. Пані Цаханасян ступає на землю своїх предків, повертається додому і, зворушена, з очима повними сліз, бачить давні, любі картини. Я, звичайно, стоятиму не в самій сорочці, як оце тепер, а в святковому чорному вбранні і в циліндрі, коло мене дружина, а переді мною, у всьому білому, дві внучки з трояндами в руках. Господи, аби тільки все було готове вчасно!
Дзвінок.
ПЕРШИЙ: Шалений Ролянд.
ДРУГИЙ: Венеція Стокгольм, одинадцята двадцять сім.
ПАРОХ: Одинадцята двадцять сім! У нас є ще майже дві години, щоб причепуритись.
БУРҐОМІСТЕР: Транспарант Ласкаво просимо, Клер Цаханасян піднесуть угору Кюн і Гавзер (показує на ЧЕТВЕРТОГО). Решта всі найкраще хай махають капелюхами. Тільки прошу вас, не горлайте. як торік під час відвідин урядової комісії; враження не було ніякого, ми ще й досі не дістали дотації. Тут личить не криклива зовнішня радість, а внутрішня; майже хлипання співчуття до віднайденої дитини нашої батьківщини. Будьте невимушені, щирі, але все має котитися, мов по шнурочку, пожежний дзвін мусить озватися зараз після хору. Передовсім слід звернути увагу...
З гуркотом наближається потяг і заглушує його промову. Скрегочуть гальма. На всіх обличчях проступає страшенний подив. Пятеро чоловіків на лавці схоплюється.
МАЛЯР: Експрес!
ПЕРШИЙ: Зупиняється!
ДРУГИЙ: У Ґюллені!
ТРЕТІЙ: В найзлиденнішому
ЧЕТВЕРТИЙ: Найжалюгіднішому
ПЕРШИЙ: Наймізернішому закутку на лінії Венеція Стокгольм!
НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ: Диво предивне! Шалений Роллянд має зявитися на закруті біля Льойтенав, промайнути і темною цяткою зникнути в Пюкенрідській долині.
Справа надходить КЛЕР ЦАХАНАСЯН: шістдесяти двох років, руда, намисто з перлин, широченні золоті браслети, видженджурена далі нікуди неможлива, але якраз тому світова дама, з дивною і рацією, попри всю свою сміховинність. За нею почет, МАЖОРДОМ БОБІ, приблизно вісімдесяти років, в чорних окулярах, її ЧОЛOBІК VII (високий, стрункий, чорні вуса) з повним добором рибальського знаряддя. Роздратований НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА йде за ними; червоний кашкет, червона тека.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це Ґюллен?
НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Ви потягли за рятункове гальмо, мадам!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я завжди тягну за рятункове гальмо.
НАЧАЛЬНИК ПОТЯГА: Я протестую! Категорично! В цій країні ніхто не тягне за рятункове гальмо, навіть як треба рятунку. Точне дотримання розкладу їзди найвищий наш принцип. Можу я попрохати у вас пояснення?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ми таки в Ґюллені, Мобі. Я пізнаю цей сумний закуток. Он там по той бік Конрадсвайлерський ліс із потоком, де ти можеш ловити собі пстругів і щук, а он праворуч дах Петрової стодоли.